Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Хрещення України-Руси

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Хрестителі землі Руської

(година духовності)

 

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Київській Русі. Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Питання поширення християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих церковних істориків, таких як Іоанн Золотоустий і Тертулліан ще задовго до його прийняття у Великому Князівстві Руському.

Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у «Повісті временних літ», про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі Русі апостол Андрій під час однієї з своїх місійних подорожей в середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє.

Чи апостол Андрій був на території Києва, на це нема джерельних доказів, але майже певне, що він, згідно з писанням Євсевія Кесарійського, який ґрунтувався на Оріґені (3 в.), одержав як місійну територію Скитію, тобто землі нинішньої України. Він мав з Синопу податися на Закавказзя, Чорне море та в Скитію (А. Карташев). Є. Голубінський і С. Томашівський уважають, що розповідь про апостольство Андрія в Україні є твором пізнішим, але М. Чубатий доводить, що перебування Андрія на Русі є майже певне.

Другим легендарно-відомим місіонером на землях Русі був учень апостола Петра римський папа Климент I (88-97 рр.). Як опозиціонера до офіційної римської релігії, його було заслано наприкінці І ст. н. е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення. Повертаючись до 867 р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св. Климента, щоб представити їх у Римі і Константинополі.

Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміщення після перевезення князем Володимиром (9801015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988 р. голови Климента, а також тіла його учня Фіва, в спеціальній раці. Автор «Слова», виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі.

Конкретніші дані про наявність християнства на укр. землях походять з часів перебування на тих територіях ґотів, які прийшли у 3 в. з півночі Ґоти нищили християнські колонії, вони доходили до Малої Азії і брали невільників аж з Каппадокії, які знайомили ґотів а християнством. Єп. західних ґотівУльфіляс переклав Св. Письмо на ґотську мову, т. зв. «Кодекс Арґентеус» (тепер зберігається в Упсалі в Швеції). На Соборі в Нікеї 325 брав участь єп. ґотівТеофіль. Одним з наступників Теофіля був єпископ Унило, що його висвятив св. Іван Золотоустий. Осідком Унила була Дора в Криму. Наїзд гунів (375) загальмував поширення християнства на українських землях на довший час, хоч у південному Криму залишилися ґоти, бо не всі під тиском гунів подалися на Захід. Археологічні розкопи стверджують існування церков на Причорномор'ї у 3 — 4 вв. Найдавніші речі церковного вжитку знайдені в Херсонесі і Керчі, походять з 4 — 5 ст.

Є відомості, що бл. 860, два руських князі мали б прийняти християнство, бо патріарх Фотій в одному посланні пише, що він вислав на Русь єпископа десь бл. 864. Немає, однак, певності, чи то було єпископство в Тмуторокані, чи в Києві.

Наприкінці 9 ст. організаційно в «руській землі» оформлюється церковна структура — митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. 9 ст.), який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства. За переказами, на могилі Аскольда мала бути збудована церква св. Миколи, що свідчило б, що він був християнином.

Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ.

Наступник Олега на київському столі Ігор I (913945 рр.) сприяв дуалістичному, двомірному характеру релігійного життя в державі. Він толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому проникненню в країні.

Знову ж за Олега язичницька реакція придушила християнство, але воно не зникло зовсім, і є свідчення, що за кн. Ігоря існувала в Києві церква св. Іллі, бо при укладанні договору з греками 944 частина його посольства присягала на Євангеліє.

Християнство ширилось в Україні також з Заходу, з Моравії, де місійну працю провадили Кирило і Мефодій та їхні учні. Обидва слов. апостоли в дорозі до хозарів були в Криму і там найшли мощі папи Климентія І. З діяльністю Кирила і Мефодія традиція пов'язує проникнення християнства через Галичину на Волинь, де мали б бути у Володимирі єп. ще перед хрещенням Києва за Володимира Великого. Припускають, що за тих часів у Перемишлі вже було єпископство (М. Чубатий).

По смерті Ігоря у 945 р. на чолі держави стає його вдова — княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу «дочки» імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше в Києві у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Констянтин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши «требища бісівські» і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936973 рр.). За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. «просили посвятити для цього народу єпископа і священників». У відповідь він прислав на Русь посольство на чолі з єп. Адальберт. Проте вже у 962 р. він вернувся назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.

Діяльність Ольги не знаходить підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег правдоподібно вже були християнами. Більше того, у 979 р. папа Бенедикт VII висилав послів до Ярополка..

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їхнiх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з'являються 7 різноплемінних богів — ПерунДажбогХорсСтрибогСімаргл,МокошВелес.

Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра. Київська держава підтримувала найтісніші стосунки з Візантією — найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст.вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну, є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, М. Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Ф. Дворнік). Другу теорію (рим.) відстоюють Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болг. ред.). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Ю. Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київської держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу — «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у НовгородіСуздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч — раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов — підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політичного опанування Русі Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з далекими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.

 

 

В ім′я духовної єдності православ′я

(Анотований список літератури до  Хрещення Русі)

 

Багато років тому християнство докорінно змінило течію суспільних процесів Київської Русі. Слов′яни отримали Православну віру, під глибоким впливом якої,  в усі наступні історичні періоди формувався їх духовний і моральний потенціал. Хрещення Русі сприяло прийняттю нових державних законів та моральних цінностей, які виховували доброзичливі і братерські стосунки між людьми.

Ця історична подія поклала початок нової епохи, коли була створена Київська Церква, народився народ із власною свідомістю і благородним духом, сформувалась міцна держава. Крім самозрозумілих духовних цінностей, вона принесла дуже поважні політичні, економічні здобутки, а київ перетворився на одну з провідних християнських столиць Європи.

Це свято має величезне значення не лише для українського народу, а й для всієї слов′янської спільноти, бо дозволяє об′єднати суспільство навколо його найважливішої складової – національної ідеї. Ми, як спадкоємці хрещення святого рівноапостольного князя Володимира і як громадяни самостійної держави маємо якнайглибше пізнати й зрозуміти своє минуле задля розбудови майбутнього. Це духовно просвітительське свято, завдяки якому всі, від малого до великого, зможуть долучитися до джерел нашої віри й культури.

Кислашко  О.П., Кислашко Я.О. Православні свята та народні звичаї. – К.: Грамота, 2003. – 152 с.

У книзі висвітлено історію свят Православної Церкви і народні звичаї та обряди, які стосуються цих свят. Книга спрямовує підростаюче покоління до вивчення істин духовної грамоти.

Для педагогів, школярів, учнів професійно-технічних закладів та всіх, хто відкриває серце до Бога.

 Кислашко О.П. Уроки для спасіння. – К.: Грамота, 2005. – 200 с.

У книжці висвітлено основи християнської любові до Бога і ближнього, що є двома крилами людської душі, за допомогою яких віруюча людина з честю вийде з будь-якого випробування і подолає  всякі труднощі на життєвому шляху.

Для школярів, вихователів, батьків, молоді.

 Кислашко О.П. Надія на Господа. – К.: Грамота, 2006. – 240 с.

У книжці розкривається велика надія християн на Господа через осмислення молитви «Отче наш», Нагірної проповіді Ісуса Христа ( дев’яти заповідей блаженств).

Для православних християн, педагогів, школярів і всіх, хто має надію на Господа.

Кислашко О.П. Життя і діяльність святих нашої землі Руси-України прославлених. – К.: Грамота, 2008. – 328 с.

У книжці зібрано відомості про життя святих нашої землі Руси-України, які йшли на мученицьку смерть заради Христової віри.

Для православних християн і всіх, хто любить свою рідну землю.

 Кислашко О.П. Уроки духовності: Християнські чесноти Віра, Надія, Любов у духовно-моральному вихованні особистості: теорія і практика / Київська православна богословська академія. – К.: Грамота, 2012. – 592 с.

У монографії йдеться про уроки духовності, теорію і практику духовно-морального виховання особистості. Виховання християнських чеснот розглядається в контексті історичного розвитку людства й характеризується як релігійна система. особливу увагу приділено духовно-моральному вихованню особистості  через християнські чесноти Віру, Надію, Любов засобами Святого Письма ( Десять заповідей, Нагірні проповіді, молитви і життєописи святих).

         Історія релігії в Україні : Навчальний посібник / А.М.Колодний, П.Л.Яроцький, Б.О.Лобовик та ін.; За ред.. А.М.Колодного, П.Л.Яроцького. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 735 с. видається вперше. У цій книзі викладено історію релігії на українських землях від стародавніх суспільств до наших днів.

         Релігії стародавніх суспільств на землях України, дохристиянські язичницькі вірування, християнізація України, середньовічне  християнство, релігійно-церковне життя в Україні часів її бездержавності, колоніальної неволі, релігії національних меншин в Україні, релігійно-церковні процеси періоду радянської влади, релігійно-церковне життя в незалежній Україні, тенденції розвитку релігії в  найближчому майбутньому – така періодизація  матеріалів посібника. Докладно аналізуються сучасні церковно-релігійні процеси в Україні, міжконфесійні  стосунки, висвітлюються основні засади державно-церковних відносин, положення і гарантії Конституції України, Закону України « Про свободу совісті та релігійні організації», які відповідають міжнародним правовим актам про права людини й релігійні свободи.

         Розрахована на студентів. викладачів, вчителів, учнів, всіх, хто цікавиться  релігієзнавством.

 

         Тисячу років назад була невелика річечка, що спокійно несла свої води через  Київ. А з часом вона зникла. Так буває з  річками – чи то клімат змінився, чи то  людина втручається, але пропадає річка з лиця землі. От так і річка Почайна. Текла-текла через Київ, а потім зникла. І здавалося б, хто про неї пригадає? Але цій назві призначено навіки залишитися в  історії. Адже саме тут, « на Почайне реце», як  оповідає літопис, князь Володимир у 988 році хрестив Русь. Значення цієї події для України, як і для інших слов’янських народів і держав важко переоцінити. Це було початком нової епохи, епохи абсолютно нового геополітичного і культурного  розвитку величезних територій, заселених слов’янами.

         Про цей історичний факт, а також  про події, що змінили історію України, можна прочитати в книзі  Події, що змінили  Україну/ С.К.Зубков, В.Л.Карнацевич, А.Ю.Хорошевський; худож.-оформлювач О.М.Іванова. – Харків: Факт, 2013. – 383 с.  Якби не було цих подій, історія України була б зовсім іншою. Якою – хто знає…

Санніков С.В. Популярна історія християнства. Двадцять століть у дорозі / С.В.Санніков. – К.: Самміт-Книга, 2012. – 480 с.: іл.

Сьогодні кожна третя людина на землі є християнином, тобто на сім мільярдів населення земної кулі понад 2 мільярди християн. Як же трапилося, що група малоосвічених бідняків з окраїни Римської імперії дві тисячі років тому змогла дійти до такої системи поглядів, яка захопила розуми й серця не тільки мільйонів простих і неосвічених людей, але й не меншу кількість людей освічених, які сидять за комп’ютерами й управляють могутніми державами?

Мета цієї книги – дати оглядовий, але цілісний погляд на християнство. Подати історію християнства популярно - це  значить не тільки розповісти про різні конфесії, але й про різні регіони.  Розповісти про історію – це не значить розповісти про  пап і патріархів, про хрестові походи й інквізицію.  Християнство – це не тільки релігія й система поглядів, але й  спосіб життя. Тому популярна історія повинна стосуватися й християнського мистецтва, і християнського світогляду, і навіть легенд і сказань, яких чимало в християнстві. Популярний характер книги не дозволяє завантажувати читача численними виносками, примітками, списками літератури.

Сучасному читачеві важко сприймати  тільки текст, тому в книзі ви знайдете понад 2500 історичних  ілюстрацій, а також перекази, легенди й зразки  першоджерел, що допоможуть поринути в таємничий світ минулого.  Вони допомагають відтворити обстановку описуваного часу та ключові  історичні  фігури. У переважній більшості  це твори великих майстрів минулого,  що знаходяться в музеях світу.

У дорозі завдовжки у двадцять століть вас будуть супроводжувати  Студент і Історик, із діалогу яких ви зрозумієте,  чому можуть навчити давні події  людину третього тисячоліття.

 

Рекомендована література

 

28 липня – 1025 років хрещення Київської Русі // Пенсійний кур’єр. – 2013. – 26 лип. – 2013. – С.12-13.

Відзначення 1025-річчя хрещення Русі – важливий етап укріплення поваги до нашої тисячолітньої історії // Культура і життя. – 2013. – 26 лип. – С.2.

Возрадуйся , граде на Дніпровій кручі : [вірші до 1025-річчя хрещення  Русі ] // Культура і життя. – 2013. – 26 лип. – С. 14.

Грицаєнко О. Хрещення Київської Русі : чисте джерело, що тече в майбутнє / Олег Грицаєнко // Зовнішні справи. – 2013. - № 7. – С.32-35.

Корніюк В., Дубровін С. Хай свято залишиться святом : [1025-річчя хрещення Київської Русі] / Віктор Корніюк, Сергій Дубровін  // Віче. – 2013. –  № 15. - С. 12-15.

Мацегора К. Великий та величний Київ освячує : [святкування 1025- річчя Хрещення ] / Катерина Мацегора // Урядовий кур’єр. - 2013. – 27 лип. – С. 1-2.

Онопа А. Цінні пам’ятки сакрального мистецтва : [ виставка ікон до 1025-річчя Хрещення Русі ]/ Аліна Онопа //Культура і життя . – 2013. – 26 лип. – С.5.

Теліженко О. Основи національної культури : [прийняття християнства на Русі ] / Олександра Теліженко  // Культура і життя. – 2013. –  16 серп. - С. 15.

Удод О. Хрещення України – Русі воленосне для нашого народу / Олександр Удод // Урядовий кур’єр. – 2013. – 27 лип. – С.7.

 «Україна потребує відродження християнських цінностей» : [Хрещення України ] // Урядовий кур’єр. – 2013. – 30 лип. – С. 1-2.

Чернінька Ю. Історія християнства в документах : [за підтримки губернатора А.Присяжнюка в державному обласному архіві відкрилася виставка] / Юлія Чернінька // Час Київщини. –2013. - 26 лип. – С. 5.

Яновська Л. Хто я, навіщо тут народився і з чим звідси від йду : [ 1025-річчя Хрещення Русі ]/ Людмила Яновська //Урядовий кур’єр . – 2013. – 22 черв. – С.112.

 

 

 

 

 

скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Август 2019 (2)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)
Март 2019 (10)

^