Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України
» » До другої річниці визволення Словянська І Краматорська

До другої річниці визволення Словянська І Краматорська

Категорія: Різне

Чорний вівторок Краматорська: як це було

Бойові дії в місті Краматорськ Донецької області, які тривали з 12 квітня по 5 липня 2014 року, частина збройного конфлікту на сході України. Початком боїв вважається 12 квітня, коли озброєні загони ДНР захопили контроль над містом. Битва вирізнялася значною кількістю невеликих, але запеклих боїв між протиборчими сторонами. На початковому етапі бойовики активно використовували мирне населення для блокування українських силовиків.
12 квітня 2014 близько тисячі проросійсько налаштованих людей зібралися на мітинг біля міськвиконкому. Вони вимагали від мера міста Геннадія Костюкова визнати ДНР. Однак, не дочекавшись його, мітингувальники зайшли в приміщення виконкому і вивісили над будівлею прапор самопроголошеної республіки. Слід відзначити, що міліціонери, які знаходилися біля міськвиконкому їм не перешкоджали.
Згодом озброєні люди, що назвали себе «народними ополченцями», розпочали штурм міського відділу міліції. Правоохоронці були завчасно попереджені про можливу атаку і встигли до неї підготуватися[2]. Коли озброєні сепаратисти наблизилися до будівлі, керівник місцевої міліції Віталій Колупай особисто вийшов до них і намагався вступити в переговори. Однак «ополченці» відкрили вогонь у повітря, а потім почали робити постріли і по вікнам будівлі. Міліціонери, у відповідь періодично відстрілювалися, але жодного нападника поранено не було. Під час атаки до терористів приєдналися декілька десятків місцевих жителів, але без зброї. У результаті штурму, який тривав протягом кількох годин, їм вдалося захопити міськвідділ. Сепаратисти облаштували в ньому свій штаб, при цьому жодного із співробітників міліції силою не утримували, єдине, що вимагали — здати зброю. Після завершення штурму біля міліцейського відділення зібралися місцеві жителі. Перед ними виступив представник ДНР, але його слова викликали обурення
Біля захоплених адмінбудівель прихильники ДНР розпочали споруджувати барикади. Наступного дня вони встановили блок-пост біля військового аеродрому. Згодом до сепаратистів прибуло підкріплення зі Слов'янська — 28 озброєних бійців на чолі з «Терцом», після чого їм вдалося повністю взяти місто під свій контроль
Таким чином, невеликому загону озброєних сепаратистів, який складався з кількох десятків осіб, за підтримки частини місцевих жителів, вдалося захопити ключові адмінбудівлі та повністю взяти місто під свій контроль. Хоча краматорське відділення міліції нараховувало 380 співробітників[7], однак вони майже не чинили опору прихильникам ДНР. Крім того сепаратистам вдалося захопити у міськвідділку 500 одиниць вогнепальної зброї.
15 квітня сепаратисти залишили міське відділення міліції, однак перед цим розгромили його та пограбували. В той же день озброєні терористи почали штурм Краматорського аеродрому, який мав стратегічно важливе значення для обох сторін конфлікту. На ньому знаходиться злітно-посадкова смуга здатна приймати транспортні літаки. Також аеродром був вигідною позицією, яка прикривала підходи до Слов'янська та Краматорська. Сам аеродром належав Повітряним силам України. На його території знаходилася військова частина та підрозділ армійської авіації, який мав на озброєнні вертольоти Мі-24П та Мі-8.
Близько 15:30 на аеродром хотів сісти літак, однак під час заходу на посадку його обстріляли із землі. Після цього він негайно перервав посадку та полетів. У відповідь на атаку українські силовики розпочали антитерористичні заходи.
15 квітня 2014 р. український спецназ звільнив військовий аеродром у Краматорську від російських терористів. Під час звільнення аеропорту кількох терористів було взято у полон. На 16 квітня аеродром охороняється українським спецназом, а ззовні території біля воріт зібралося пару сотень цивільних (переважно у п'яному вигляді), серед яких помічено також озброєних терористів. 16 квітня завезені у Краматорські немісцеві «цивільні» блокують українських десантників, проводять агітаційну роботу і збирають розвіддані про українські сили. Згодом колона з трьохБМД українських військ вирвалася з блокади проросійських сил у Краматорську. Решта шістнадцять одиниць броньованої техніки та понад півсотні українських «десантників» змогли залишили населений пункт Пчолкіно, де були заблоковані озброєними терористами та цивільним населенням, лише після того як віддали затвори і бойки від автоматів, без яких зброя не зможе вистрелити. Десантників блокувала і роззброювала спеціальна група кримінальних елементів з Донецька, якою керують російські офіцери. Були там також і місцеві роззяви, але роботу виконували приїжджі «цивільні». Всього у місті перебуває біля 300 терористів.
17 квітня патріотам Краматорську вдалося організувати мітинг на підтримку єдності України. Прибічники сепаратистів чисельністю близько 100 осіб при цьому здійснили спробу напасти на мітингувальників, проте були зупинені міліцією.
19 квітня 2014 року у результаті нещасного випадку поблизу Краматорська загинув український військовослужбовець, щодо чого розпочате слідство.
18 травня бої поновилися, їх обставини супроводжувалися цілою купою небилиць та побрехеньок у виконанні російського телебачення.
20 травня 2014 року в Інтернеті з'явилось відео, на якому зафіксовано, як жительки м. Краматорськ оточили автобус із терористами і вимагали, аби ті залишили місто, і після словесної перепалки терористи поїхали, після чого на їх адресу почались численні погрози з боку проросійських бойовиків «повісити на георгіївських стрічках».
Чергова хвиля антитерористичної операції в напрямі Краматорська починається 25 травня, ведеться обстріл вогневих позицій терористів бойовиків з повітря.
10 червня в часі нічних боїв у Краматорську є втрати з боку проросійських сепаратистів, однак інформація про їхню кількість сильно різниться. Уночі сепаратисти протягом 3 годин обстрілювали позиції українських силовиків на території аеропорту, вояки завдали ударів у відповідь, знищили 1 блокпост, 2 мінометні установки та 1 ІМР (інженерну машину розгородження) — її бойовики захопили на ремонтному заводі в Краматорську. Штаб АТО повідомив про близько 40 вбитих бойовиків, останні ж заявили про втрату 1 бійця та 2 поранених. Втрати армії і Нацгвардії бойовики оголосили у 20 осіб, українське керівництво заявило, що убитих немає.
17 червня бої за Краматорськ поновлюються, тоді ж обстрілюються бойовиками Амвросіївка, Луганськ і Слов'янськ.
5 липня, у результаті поразки в боях за Слов'янськ, сили ДНР покинули Краматорськ, після чого він був зайнятий українськими військами. 28 липня з нагоди визволення місцевими жителями було влаштовано проукраїнський мітинг. Балов Павло Олександрович — майор 8-го окремого полку спеціального призначення Збройних сил України, особисто керував встановленням Державного прапора; його підрозділ здійснив складну операцію після збиття терористами Ан-26, вдалося врятувати 8 пілотів.
Патріотична хода містом влаштовувалась також на день міста 27 вересня], а також Дня захисника України 14 жовтня


Словʹянськ: два роки тиші
Протистояння у Слов'янську — загострення кризи на півдні та сході України, у результаті якого контроль над містом Слов'янськ Донецької області перейшов до рук сепаратистів самопроголошеної Донецької народної республіки. Початком протистояння стало захоплення 12 квітня 2014 року невідомими озброєними особами міського управління Міністерства внутрішніх справ; пізніше було захоплено інші адміністративні будівлі, а контроль над містом перейшов до «народного мера» В'ячеслава Пономарьова. Для відновлення контролю над північною частиною Донецької області та містом Слов'янськом зокрема, 13 квітня українська влада розпочала антитерористичну операцію.
Близько 9 ранку 12 квітня до будівлі Слов'янського міського управління МВС України під'їхали 2 автобуси, що доставили близько 20 озброєних невідомих чоловіків, які захопили установу; під час штурму терористи використали димові шашки та сльозогінний газ, стріляли у повітря. Метою захоплення міліцейського відділку було заволодіння вогнепальною зброєю: бойовики захопили 20 автоматів та 400 пістолетів Макарова. Під час захоплення 3 правоохоронців зазнали легкого отруєння сльозогінним газом та були госпіталізовані до місцевої лікарні[. Самих правоохоронців невідомі взяли у заручники. Під будівлею міського відділку міліції з підручних матеріалів (мішків з піском, шин, міліцейських щитів тощо) терористи побудували барикади, біля установи активісти закликали місцевих жителів провести мітинг на підтримку проросійських сил.
З озброєними людьми зустрілася міський голова міста Неля Штепа, після чого заявила, що невідомі у міліцейському відділку є народними ополченцями, яких у будівлі близько 1000 осіб, а їхньою метою є захист жителів міста від київської влади, та висловила підтримку вимогам сепаратистів провести референдум про статус Донецької області та завадити «війні з Росією». У ЗМІ повідомлялося, що захоплення міського відділку МВС здійснювалося за участі ветеранів спецпідрозділу «Беркут». Близько полудня сепаратисти почали відпускати з захопленої будівлі правоохоронців.
Станом на ранок 13 квітня сепаратисти контролювали усі виїзди з міста. За повідомленням журналіста Макса Левіна, 13 квітня 2014 р. у Слов'янську озброєні терористи почали розстрілювати людей «в упор» і не зрозуміло за що. Терористи розстріляли машину з журналістами. За повідомленням директор охоронної фірми «Явора-2000» Андріана Орликовського, озброєні терористи близько 7:00 13 квітня зупинили в Слов'янську автомобіль фірми з із двома охоронцями, які супроводжували вантаж феросплавів, що переміщався залізницею. Після того терористи ув'язнили охоронців, а авто викрали і перебуваючи в ньому розстріляли співробітників Служби безпеки України, котрі проводили антитерористичну операцію в місті. У результаті отриманих поранень загинув капітан спеціального підрозділу СБУ «Альфа» Геннадій Біличенко, було важко поранено полковника Кузнєцова, полковника Кукса й співробітника Міністерства внутрішніх справ Селіхова. За словами одного з керівників департаменту контррозвідки Віталія Найди, збройний напад вчинила російська розвідувально-диверсійна група під командуванням офіцера спецназу ГРУ Генштабу збройних сил РФ Ігоря Стрєлкова (Гіркіна).
Мер Слов'янська Неля Штепа, яка раніше активно підтримувала дії терористів у місті, заявила 15 квітня, що російські диверсанти захопили будівлю виконкому та утримують там заручників. Вона закликала терористів-диверсантів негайно звільнити приміщення міської ради і заявила в ефірі каналу «112 Україна»:
« «Той, хто сьогодні проголосив себе мером, я не знаю, хто це, що це. Вони й правда сьогодні захопили виконком… Дійсно, там сьогодні «зелені чоловічки», вони не приховують, що вони із Криму, з Росії»

Ввечері 15 квітня російські терористи захопили в полон під Слов'янськом українського офіцера розвідки та одного солдата.
16 квітня до Слов'янську увійшла колона бронетехніки у складі 6 машин. Сепаратисти заявляли про перехід на їх бік частин української армії, втім Міноборони України визнало, що БМД були захоплені у Краматорську в ході невдалої спроби звільнення цього міста.
13 квітня мером міста проголосив себе В'ячеслав Пономарьов, в той час як Неля Штепа покинула місто. 19 квітня самопроголошений мер заявив про заборону партій «Батьківщина»,«Удар» та «Свобода», а також звернувся з проханням повідомляти «народні дружини» про підозрілих осіб, «особливо тих, які розмовляють українською мовою», введення комендантської години у Слов'янську з півночі до шостої години ранку і звернувся до Росії з проханням ввести миротворчі війська до Донецької та Луганської областей, оскільки місто знаходиться в облозі «Правого сектора».
18 квітня в місті були заборонені політичні партії «Батьківщина», УДАР і «Свобода». Також В'ячеслав Пономарьов попросив городян повідомляти «народній дружині» про всіх підозрілих осіб у місті, «особливо тих, що розмовляють українською мовою». У другій декаді квітня 2014 року з'явилася інформація про циганські погроми у Слов'янську.
Після перестрілки 20 квітня, в місті була введена комендантська година з опівночі до шостої години ранку. Також в Слов'янську ввели заборону на продаж алкоголю з 10 години вечора до 10 години ранку. Заборона буде діяти на час хвилювань.
8 червня 2014 р. на свято П'ятидесятниці після богослужіння в приміщення церкви християн віри євангельської «Преображення Господнє» увірвались бойовики Російської православної армії й заарештували дияконів Володимира Величка та Віктора Брадарського, а також двох дорослих синів старшого пастора — Рувима і Альберта Павенків. Сам пастор Олександра Павенко разом із молодшими дітьми виїхав із міста. Терористи звинуватили християн у злочинах проти «ДНР» і підтримці українського війська. Понад місяць родини полонених (дружина і вісім дітей В.Величка, дружина і троє дітей В. Брадарського і дружина Павленка) сподівались на звільнення своїх чоловіків. Але, як згодом з'ясувалось, 9 червня християн після тортур стратили.
Терористи захоплюють «підозрілих» на їх думку людей у полон, а для ув'язнення полонених використовували захоплену будівлю СБУ. За свідченням вінницького журналіста, щодо полонених застосовували тортури.
Протягом трьох місяців у полоні сепаратистів побувало 40 українських та іноземних журналістів. Серед них — журналіст польського фонду "Відкритий діалог"Сергій Лефтер (захоплений 17 квітня), журналістка «Комсомольської правди в Україні» Євгенія Супричева, громадський журналіст Артем Дейнега, журналіст з Коломиії Євген Гапич.
Були серед полонених були й іноземці. 21 квітня терористи пограбували та затримали двох італійських журналістів — Поля Гого та Коссімо Аттанасіо, а також кореспондента білоруської газети «Новы час» Дмитра Галка. 25 квітня терористи захопили у полон спостерігачів від ОБСЄ, й тримали їх у підвалі захопленого приміщенні СБУ із зав'язаними очима і руками і були звільнені лише 3 травня після втручання представника В. Путіна Володимир Лукіна.
Після захоплення Слов'янську терористами з міста надходять свідчення про численні побутові проблеми: відсутність грошей в банкоматах, спорожнілі крамниці, випадки мародерства, призупинення роботи дитсадків, шкіл, а також призупинення залізничного сполучення з іншими містами України.
4 червня 2014 року місто залишилось без води через пошкодження водогону, відновлення якого утруднюється проведенням в цьому районі антитерористичної операції, а час проведення його ремонту невідомий. В результаті місто залишилося без електропостачання і водопостачання, мешканці міста вимушені стояти в чергах за водою.
За свідчення прес-секретаря АТО В. Селезньова терористи практикують обстріли жилих кварталів, в результаті чого гинуть мирні жителі. 8 червня зазнавши осколкового поранення загинула восьмирічна дівчина.
У ніч з 12 на 13 квітня на засіданні РНБО було ухвалено рішення про проведення антитерористичної операції з метою нормалізації ситуації на сході України. Близько 9 години розпочалася спецоперація; Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков закликав мешканців Слов'янська залишатися у своїх помешканнях. Вранці спецназівці знищили 2 блок-пости сепаратистів: 1 з боку Краматорська, інший зі сторони Харкова. Біля міської лікарні невідомі розстріляли цивільний автомобіль; повідомлялося про 1 або 2 загиблих, у машині знайдено посвідчення журналіста. Під час операції 13 квітня з боку силових структур України загинула 1 особа та було поранено 9. Загиблим виявився капітан СБУ Геннадій Біличенко.
Операція 13 квітня фактично стала провальною, оскільки силовикам вдалося лише знищити кілька блок-постів сепаратистів, а самі військові відмовилися входити до міста без прикриття бронетехніки; на засіданні РНБО відмовилися від уведення надзвичайного стану. Того ж дня до міста прибули спостерігачі ОБСЄ, щоб ознайомитися із подіями на місці і подати об'єктивну інформацію міжнародному співтовариству.
17 квітня над Слов'янськом обстріляли цивільний вертоліт України. З обстріляного вертольота розкидалися листівки з текстом Женевських угод від 17 квітня — про припинення вогню всіма сторонами. Телевежі були захоплені терористами і була включена трансляція тільки російських телеканалів на частотах українських. Також було відключено інтернет. Журналістам забороняють знімати.
20 квітня В'ячеслав Пономарьов заявив про відмову вести переговори з українською владою і про відсутність в місті російських військових. Також він заявив, що народне ополчення Слов'янська не має відношення до домовленостей, досягнутих на переговорах в Женеві.
2 травня в ході антитерористичної операції в небі над Слов'янськом за допомогою переносного зенітно-ракетного комплексу було збито гелікоптер. Застосування зенітного комплексу на думку фахівців СБУ свідчить про те, що на боці сепаратистів «діють підготовлені, висококваліфіковані іноземні військові фахівці, а не місцеві мирні громадяни». Того ж дня Росія скликала екстренне засідання Ради Безпеки ООН. На цьому засіданні абсолютна більшість членів Радбезу від різних країн світу виступила зі словами підтримки антитерористичної операції, котру проводить Україна на своїй території.
2 травня на мосту через річку Сухий Торець на південній околиці міста колону українських військових 95-ї бригади було заблоковано цивільними особами та бойовиками. В часі проведення мирних переговорів, в склад переговорної групи входив і майор Ілля Хоменко, терористи відкрили вогонь з-за спин жінок і дітей, загинули старший солдат запасу Сергій Панасюк і солдатПетро Коваленко — граната «ВОГ» із підствольного гранатомета вибухнула в нього під ногами.
9 травня 2014 року самопроголошений мер Слов'янська Пономарьов заявив, що проросійські бойовики більше не братимуть полонених серед військовослужбовців української армії, а будуть натомість «валити усіх». Вже наступного дня він зробив чергову заяву, зажадавши виведення українських військ та обміну військовополоненими[. Того ж дня бойовики здійснили напад на телевежу у Слов'янську на горі Карачун, контрольовану українськими силовиками, але після бою бойовики відступили.
13 травня під час атаки терористів із засідки біля села Октябрське Слов'янського району молодший сержант 95-ї бригади Ярослав Голяченко зазнав чотирьох кульових поранень, загинуло 3 вояки в БТР-і, Ярослав відстрілювався і викликав підмогу.
15 травня 2014 року «заступник головнокомандувача військ ДНР» Сергій Здрилюк висунув ультиматум українським силовикам щодо погрози почати через 24 години силову операцію, якщо за цей час українські підрозділи разом з бронетехнікою не полишать блокпости у Донецькій області. Але вже 17 травня у відеозверненні він заявив, що захопить Київ та дійде до Львова.
Вночі 18 травня проросійські терористи обстріляли 4 блокпости та базовий табір поблизу Слов'янська, під час яких двоє українських військових та один боєць Національної гвардії були поранені, а також вбито одного та поранено ще одного бойовика, якого взято під варту.
У ніч з 20 на 21 травня 2014 року близько 40 бойовиків здійснили напад на один з блокпостів поблизу Слов'янська, обстрілявши його з мінометів, але українські військовослужбовці відбили цей напад. Тієї ж ночі близько 20 бойовиків намагались здійснити напад на колону українських сил антитерористичної операції, але дії українських військових змусили нападників відступити[.
24 травня 2014 року відбувся черговий обстріл одного з блокпостів поблизу Слов'янська сил антитерористичної операції з боку проросійських бойовиків за допомогою мінометів та гранатометів, під час якого бойовикам була дана відсіч, але серед українських військовиків 2 загинули, а 4 поранені. Того ж дня під с. Андріївка під час обстрілу загинув італійський журналіст разом перекладачем-росіянином, а під час артрообстрілу між українськими військовими та бойовиками один із снарядів влучив у психіатричну лікарню на околиці Слов'янська, від чого вона зайнялась.
10 червня на розтяжці під Слов'янськом смертельно поранений прапорщик 80-ї бригади В'ячеслав Пелехатий.]
Під час боїв 2 липня поблизу району Семенівка у Слов'янську, під обстріл пострапила насосна станція каналу «Сіверський Донець — Донбас», внаслідок чого загинув електрослюсар, а сама станція була знеструмлена, і канал припинив роботу.
3 липня 2014 року силами АТО було заблоковано місто Миколаївка, де знищено 6 опорних пунктів проросійських бойовиків, знищено склади боєприпасів у Миколаївці та у районі Семенівка м. Слов'янська, а також вийшли до автотраси «Харків — Довжанський». У боях загинув один та поранено 4 українських військових, а в той же час, за даними РНБО, втрати терористів сягнули більше 150 осіб. А 4 липня 2014 року Миколаївка була повністю звільнене від проросійських бойовиків та взято під контроль силами АТО, яким здалось у полон більше більше 50 терористів на чолі із ватажком на прізвисько «Скорпіон», частина з яких знаходилась у приміщенні місцевої лікарні. Також 4 липня було обстріляно низку блокпостів поблизу Слов'янська, аеродром у Краматорську.
В ніч на 5 липня терористи організовано залишили Слов'янськ. За твердженням ватажка терористів І. Гіркіна таке рішення було прийнято задля того, щоб «зберегти сили», натомість основні сили терористи передислокували у Горлівку та Донецьк. Відступ терористів дозволив українським військам увійти до міста, встановити державний прапор над міськадміністрацією, та розпочати місію з надання гуманітарної допомоги мешканцям міста.
За інформацією військовослужбовця, що діяв під прикриттям в угрупуванні Ігоря Гіркіна, чисельність всього угрупування, що вийшло зі Слов'янська, складала 1824 чоловіка. Ця цифра була у відомості на забезпечення, документ випадково потрапив до рук розвідника.
Відхід терористичного угруповання Гіркіна дозволив протягом 5-6 липня встановити український контроль над містами Краматорськ, Артемівськ, Дружківка та Костянтинівка, силовики розпочали відновлення життєдіяльності міст. 5 липня 2015 р. Президент Порошенко привітав українців з нагоди першої річниці звільнення Слов'янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки від російських військ.

Рекомендована література:
Данилець О. «Коли в Словʹянську почалися воєнні дії, ми думали. Що нас не зачепить…» / Олександр Данилець // Уряд. кур’єр. – 23 лип. – С. 6.
Жатка Л. Спотворені душі Словʹянська / Лідія Жатка // Уряд. кур’єр. – 2014. – 10 верес. – С. 5.
Жатка Л. Життя в облозі: без електрики і води / Лідія Жатка // уряд. кур’єр. – 2014. – 12 черв. – С. 5.
Заїка В. Словʹянськ не буде другою Припяттю / Володимир Заїка // Уряд. кур’єр. – 2014. – 19 лип. – С. 8, 17.
Злочини, що перекреслюють мирний договір // Уряд. кур’єр. – 2014. – 23 квіт. – С. 3.
Зубенко П. Краматорськ заліковує рани / Петро Зубенко // Пенсійний кур’єр. – 2014. - №31. – С. 4.
Клименко О. Світ розміром з гору Карачун / Олександр Клименко // Голос України. – 2014. – 4 лип. – С.6.
Коваль Л. У Краматорську і Словʹянську почали отримувати пенсії / Людмила Коваль // Уряд. кур’єр. – 2014. – 9 лип. – С. 2.
Козлова Т. Словʹянськ: 120 днів тиші / Тетяна Козлова // Уряд. кур’єр. – 2014. – 8 лист. – С. 6.
Кущ П. Вчіть уроки Словʹянська! / Павло Кущ // Уряд. кур’єр. – 2014. – 25 верес. – С. 1, 5.
Кущ П. Чорний вівторок Краматорська / Павло Кущ // Уряд. кур’єр. – 2015. – 12 лют. – С. 2.
Кущ П. «Вибіг на вулицю і кничу: Люди! Словʹянськ визволили!» / Павло Кущ // Голос України. – 2016. – 5 лип. – С. 6.
Мацегора К. Час салютів іще не настав / Катерина Мацегора // Уряд. кур’єр. - 2014. – 8 лип. – С. 2.
Медуниця Ю. Свобода варта боротьби за неї / Юрій Медуниця // Уряд. кур’єр. – 2015. – 7 лип. – С. 1, 2.
Олекса Я. «Оборона Словʹянська» : сімдесят років потому:[уривок з щоденника] /Голос України. – 2014. – 8 лип. – С. 7.
Правдиво про Краматорськ і Волноваху // Час Київщини. – 2014. – 7 лист. – С. 16-17.
Пятова І. Вода, світло і зв'язок у Словʹянську зʹявляться найближчими днями / Ірина Пятова // Голос України. – 2014. – 10 лип. – С. 4.
Радківський А. У Словʹянську відроджують життя / Аркадій Радківський // Уряд. кур’єр. – 2014. – 6 верес. – С. 8.
Руденко М. Словʹянськ: непросте повернення до мирного життя / Михайло // Голос України. – 2014. – 18 лип. – С. 5.
Середа А. Переселенці повернулися додому – до Словʹянська і Краматорська / Андрій Середа // Голос України. – 2014. – 8 серп. – С. 4.
Середа А. «Сусіди дали капці, від блокпоста пішки йшли» / Андрій Середа // Голос України. – 2014. – 4 лип. – С. 5.
Словʹянськ і Краматорськ повоєнні: з теплом, газом, світлом та страхом втратити мир // Голос України. – 2014. – 24 груд. – С. 6.
Словʹянський «котел» : рахунок на користь України // Час Київщини. – 2014. – 24 квіт. – С. 2-3.
Степанов М., Титаренко Л. Зустріч у Словʹянську: ми одного роду й кореня / Максим Степанов, Лідія Титаренко // Голос України. – 2014. – 20 верес. – С. 1, 4.
Торський О. Життя в облозі / Олександр Торський // Уряд. кур’єр. – 2014. – 21 трав. – С. 6.
Чебан О. Вони вистояли під Словʹянськом / Олег Чебан // Уряд. кур’єр. – 2014. – 25 черв. – С. 1. 7
скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Август 2019 (2)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)
Март 2019 (10)

^