Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України
» » До 100-річчя Національної академії наук України

До 100-річчя Національної академії наук України

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Рід Вернадських тісно пов’язаний з українською історією. Його предок – литовський шляхтич Верна – під час визвольної війни українського народу (1648-1654) виступав на боці козаків. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським. Батько В. Вернадського – Іван Васильович (1821-1884) – народився у Києві, закінчив Київський університет, викладав російську словесність у гімназії, був кілька років за кордоном, удосконалюючи свої знання в галузі політичної економії. Він захистив магістерську й докторську дисертації, обіймав посаду професора головного педагогічного інституту, а згодом Олександрійського ліцею в Петербурзі.
Мати – Ганна Петрівна Костянтинович (1837-1898) – була з роду українських шляхтичів, відзначалася жвавою вдачею, добротою і щирістю.
12 березня 1863 р. у Петербурзі в родині Вернадських народився син Володимир. Через чотири роки сім’я переїхала в Харків у зв’язку з хворобою Івана Васильовича. Таким чином, дитинство майбутнього вченого пройшло в Україні. У 1873 р. Володимир вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки. У дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою сина. Саме він прищепив Володимиру інтерес і любов до українського народу, його історії та культури.
У 1876 р. сім’я Вернадських повертається до Петербурга. Тринадцятирічний Володя йде у четвертий клас 1-ї Петербурзької гімназії, а через п’ять стає студентом природничого відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, який закінчує в 1885 р.
Навчання в університеті позитивно позначилося на формуванні світогляду В.Вернадського. Особливий вплив на наукові погляди молодого Вернадського мали блискучі педагоги – Д.Менделєєв і В.Докучаєв.
У 1980 р. В.Вернадський був обраний приват-доцентом кафедри мінералогії Московського університету, а в наступному захистив магістерську дисертацію на тему «Про групу силіманіту і роль глинозему».
Двадцять два роки (1890-1911) наукової роботи в Московському університеті були для вченого надзвичайно плідними. Спираючись на зв’язки між хімізмом мінералів, їхньою внутрішньою будовою і генезисом, він розробив нову мінералогічну систематику. Після захисту докторської дисертації (1897) В.Вернадський став професором Московського університету. Перша праця науковця «До теорії силікатів» була надрукована в 1901 р. німецькою мовою. У 1904 р. виходить в світ перша частина його книги «Основи кристалографії» - ґрунтовної праці з глибоким і повним викладом історії науки про кристали, а починаючи з 1908 р. з’являються публікації багатотомного підручника «Дослід описової мінералогії».
У 1912 р. Володимира Івановича обирають дійсним членом Російської академії наук, професором Московського університету. Згодом він переїздить до Петербурга, де продовжує дослідження в галузі мінералогії та геохімії як директор Геологічного і мінералогічного музею (1914).
Коло наукових інтересів В.Вернадського розширюється, в нього потрапляє біогеохімія – новий науковий напрям, який поєднує проблеми еволюції живої речовини, її хімічного складу у зв’язку зі складом зеленої кори, що перетворює її дію на поверхневий шар останньої. До складу живої речовини вчений відносив і людство, розглядаючи його в єдності з біосферою. Проте він зазначив, що людина відрізняється від інших форм живої речовини завдяки новому фактору – людської свідомості. В. Вернадський констатував, що біогеохімічна енергія живої речовини охоплює всю біосферу і визначає здебільшого всю її історію. Дослідник вірив у колективний розум, у те, що людство не використає свій науковий інтелект для руйнування біосфери, бо є її частиною. Справжнє значення цієї нової науки повністю розкривається лише нині.
У 1915 р. за ініціативи групи академіків на чолі з В.Вернадським у складі Академії наук було організовано Комісією з вивчення природних виробничих сил Росії (КПВС), що відіграла в майбутньому важливу роль у галузі систематичних пошуків родовищ корисних копалин та інших природних ресурсів.
Жовтневі події 1917 р. застали В.Вернадського в Україні, у Полтавській губернії, де він перебував у зв’язку з погіршенням здоров’я. Після революції в Україні на початку 1918 р. серед українських учених виникла ідея створення республіканської Академії наук. В.Вернадського запросили до Києва, де він взяв активну участь у підготовчій роботі й очолив Комісію для вироблення проекту заснування Української академії наук. 13 вересня 1918 року на засіданні Комісії за його доповіддю було ухвалено рішення про видалення щорічних асигнувань на наукові роботи. Комісія подбала про створення Ботанічного саду для Києва. Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні В.Вернадського обрали першим президентом УАН. У ці роки Володимир Іванович зробив великий внесок й у створення Всеукраїнської національної бібліотеки. У 1920 р. В.Вернадський – професор, його обирають ректором Таврійського університету в Сімферополі, а в 1921 р. він повертається в Петроград, де його призначають директором Радієвого інституту.
Учений зі світовим ім’ям, В.Вернадський користувався заслуженим авторитетом за кордоном і брав активну участь у міжнародному науковому житті. Він висував ідею міжнародного співробітництва у сфері науки і в галузях суспільної діяльності для розв’язання проблем охорони біосфери та її ресурсів, ще в 1922 р. ставив питання про відповідальність за використання атомної енергії в мирних цілях. У 1923 р. на запрошення Паризького університету В.Вернадського було відряджено до Франції і Чехословаччини, де протягом трьох років він читав лекції з геохімії (у Сорбонні і Карловому університеті).
Після повернення в Ленінград видав монографії «Нариси з геохімії», «Біо-сфера», організовував відділ живої речовини в АН СРСР, створив та очолив Комісію з вивчення важкої води.
Учений продовжував досліди в галузі мінералогії, геохімії, біогеохімії та гідрохімії, опублікував низку важливих праць, у тому числі монографії «Історія мінералів земної кори» (1925-1927) та «Історія природних вод» (1934) з найскладнішою їхньою класифікацією. В.Вернадський – перший учений-мінеролог, який правильно оцінив принципове значення методу рентгенографічного аналізу кристалічної речовини і точно визначив величезний вплив його результатів на майбутню мінералогію. У 1927 р. у статті «Завдання мінералогії в нашій країні» він написав «Це одне з найбільших відкриттів точних наук швидко зсуває мінералогію на новий шлях і відкриває перед нею негадані величезні перспективи…»
В.Вернадський продовжив активну діяльність й надалі: брав участь в організації наукових комісій, працював над проблемою життя в космосі. У 1936 р. надрукував другу частину «Історії природних вод» і написав праці із синтезу алюмосилікатів, геохімії марганцю та нового напряму науки – радіогеології. У 1944 р. оприлюднив працю «Декілька слів про ноосферу».
Останні роки життя В.Вернадський присвятив написанню фундаментальної праці «Хімічна будова біосфери та її оточення» У кінці 1944 р. Володимир Іванович тяжко захворів і 6 січня 1945 року помер.
За понад 60 років наукової діяльності В.Вернадський опублікував близько 400 наукових праць, які належать до всіх основних напрямів геологічного циклу наук, а також до історії, філософії та педагогіки. Заслуги вченого високо оцінені не тільки на Батьківщині, а й за її межами. В.Вернадський - академік АН СРСР, АН УРСР, перший президент Академії наук УСРС, член Чехословацької та Паризької академії наук, Лауреат Державної премії СРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Володимир Іванович був ученим-пророком, наукові передбачення якого не одразу сприймалися. Тільки сьогодні ми можемо оцінити, наскільки його думки і прогнози щодо подальшого розвитку цивілізації були правильними. Ім’я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам і бібліотекам, зокрема Національній бібліотеці України, Сімферопольському національному університету. Академія наук СРСР у 1945 р. встановила грошову премію та золоту медаль імені В.І.Вернадського. В 1973 р. НАН України також започаткувала премію його імені, аз 2003 року почала нагороджувати за видатні досягнення у галузі науки Золотою медаллю імені І.В.Вернадського Національної Академії наук України.

Для користувачів, які цікавляться життям та науковою діяльністю першого Президента Української Академії Наук пропонуємо рекомендаційний список літератури. В списку зібрані газетно-журнальні публікації, а також книги, які знаходяться у фонді Києво-Святошинської центральної районної бібліотеки для дорослих.
Вернадський про мистецтво // Хроніка 2000. - №57-58. – С. 818-820.
Апанович О. Сторінки прозрінь геніального вченого: шишацький період / О. Апанович // Хроніка 2000. - № 57-58. – С. 510-528.
Асаул А. Життя за межами буденності: [до 150-річчя від дня народження академіка В. І. Вернадського] / Анатолій Асаул // Віче. – 2013. - №11. – С. 14-15.
Булгак О.В. Існувати – значить мислити. До 140-річчя від дня народження В. І. Вернадського / О. В. Булгак // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2003. – І квартал. – С. 71-76.
Бушак С. «Люди науки повинні прагнути стати на чолі руху» (Академік Володимир Вернадський як політик та громадський діяч) / С. Бушак // Хроніка 2000. - №57-58. – С. 772-809.
Вернадський Г. Спогади / Г. Спогади // // Хроніка 2000. - № 57-58. – С. 582-604.
Вернадський Володимир Іванович // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т./ ред. кол. Ю. С. Шемшученко — К. : Українська енциклопедія, 1998.
Гальчинський А. Принципи ноогенези в контексті вчення В. Вернадського / А. Гальчинський // Економіка України. – 2010. - №5. – С. 16-29.
Гирич І. В. І. Вернадський і політичне українство / І. Гирич // Хроніка 2000. - № 57-58. – С. 743-771.
Грабовська І. Засновник учення про ноосферу / Ірина Грабовська // Історичний календар. 2000. – К., 1999. – С. 30-31.
Даниленко В. М. Вернадський Володимир Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 484.
Дубровіна Л., Онищенко О. Наукова вершина Вернадського – ноосфера / Любов Дубровіна, Олексій Онищенко // Урядовий кур’єр. – 2013. – 12 берез. – С. 13.
Клімов А. А. Володимир Іванович Вернадський/А. А. Клімов// Україна. Видатні постаті. – Х.: Веста:Видавнтцтво «Ранок», 2008. – С.84.
Лавров В. Кримський сон. (Дача «Гірська Ущелина» у долі академіка В. І. Вернадського) / В, Лавров // Хроніка 2000. - № 57-58. – С. 529-581.
Полонська-Василенко Н. Академік В. І. Вернадський / Н. Полонська-Василенко // Хроніка 2000. - № 57-58. – С. 496-509.
Попович М. В. Макаренко Д. Є. Вернадський Володимир Іванович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. : іл.
Самородок В. «Вчений писав: «Ми пішли в Короленків, а не у Вернадських»: [з краєзнавцем про В. Вернадського розмову вів О. Данилець] / Урядовий кур’єр. – 2013. – 30 берез. – С. 7.
Сигаловський Д. Ю. Академік Вернадський – засновник вчення про ноосферу / Д. Ю. Сигаловський // Країна знань. – 2008. - №8. – С. 30.
Шаров І. Ф. Вернадський Володимир Іванович / І. Ф. Шаров // 100 видатних імен України. – К., Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 73-76.
Шевченко А. Вернадський відомий і невідомий. Образ Володимира Вернадського в українському мистецтві / А. Шевченко// Хроніка 2000. - №57-58. – С. 810-817.
Шендеровський В. Перший Президент Української Академії Наук / Василь Шендеровський // Нехай не гасне світ науки. – К.: Смолоскип, 2004. – С. 28-36.скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Декабрь 2019 (3)
Ноябрь 2019 (4)
Октябрь 2019 (3)
Сентябрь 2019 (6)
Август 2019 (7)
Июль 2019 (2)

^