Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України
» » Дня пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу

Дня пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Трагічною сторінкою увійшла до літопису історії кримськотатарського народу його масова депортація, здійснена партійно-державним керівництвом СРСР. У ніч з 17 на 18 травня 1944 р., згідно з постановою Державного комітету оборони СРСР від 11.05.1944 р., з Криму почали депортувати кримських татар, звинувачених у «зраді батьківщини». На НКВС покладався обов’язок завершити виселення кримських татар до 1 червня. За найбільш обґрунтованими оцінками істориків, депортації зазнали понад 194 тисячі кримських татар. 24 червня їх долю розділили понад 15 тисяч греків, 12,4 тисячі болгар, 9,6 тисяч вірмен (постанова ДКО від 2.06.44).
За постановою ДКО, спецпереселенцям дозволялося «взяти з собою особисті речі, побутовий реманент та продовольство вагою до 500 кг на сім’ю». На НКВС та інші наркомати покладався обов’язок «забезпечити в ешелонах з переселенцями медико-санітарне обслуговування і гаряче харчування». Насправді ж, на збори переселенцям було дано лічені хвилини, а тому вони їхали майже з порожніми руками, без харчів і достатньої кількості одягу. Багатьом сім’ям було взагалі заборонено брати з собою будь-які речі.
У доповідній записці, яку Берія написав Сталіну на початку липня, змальовується ідилічна картина: під час депортування не було жодного смертельного випадку. В іншому офіційному повідомленні все ж наводиться інформація про 191 особу, яка загинули в ешелонах, але ця порівняно незначна кількість людських втрат не викликає довіри. Порівняння числа депортованих, згідно з рапортами НКВС, і демографічних даних про чисельність привезених, розселених та закріплених за окремими господарствами свідчить про 7889 померлих.
Число спецпереселенців поповнилося у 1945 р., коли, по закінченні війни, солдати й офіцери, які воювали з фашизмом, теж були оголошені «зрадниками» і направлені на заслання до своїх сімей.
Кримських татар депортували у віддалені райони Сибіру, Уралу, Середньої Азії, де вони опинилися без документів, в умовах комендантського режиму, без права пересування навіть з метою пошуку сімей, які загубилися при переселенні.
Важкі умови побуту в спецпоселеннях, які ускладнювалися незвичним кліматом та інфекційними захворюваннями, призвели до масових захворювань і смертності серед депортованих за фактичної відсутності медичного обслуговування.
Внаслідок цього, вже у липні 1944 р. в Узбекистані спалахнула епідемія малярії та жовтухи. Зокрема, у Наманганській області захворіло 40% депортованих. За архівами НКВС, до 1 січня 1945 р. в Узбекистані померло 13 592 засланих кримських татар. Це становило 9,1% від їхньої кількості, а за наступний - 1945 р. було зафіксовано ще 13 183 померлих (6 096 з яких були діти, 4 525 – жінки, 2 562 – чоловіки). Таким чином, за перші півтора роки депортації загинуло 17,8% депортованих в Узбекистан кримських татар.
За даними національного руху кримських татар, у перші 4 роки депортації з них загинуло 46,2 % (за офіційною статистикою - 23 %, тобто 44,9 тисячі).
28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР Указом „Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни” встановила довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування втікачів.
Починаючи з 1954 р., інтенсивність репресій знизилася. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала свій Указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.
ХХ з’їзд КПРС (лютий 1956 р.) відкрито засудив політику депортацій. Відповідно до рішень з’їзду Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 27 березня звільнила з обліку спецпоселенців кримських болгар, греків та вірмен, а 28 квітня 1956 р. видала Указ „Про зняття обмежень щодо спецпоселення з кримських татар, балкарців, турків - громадян СРСР, курдів, хемшилів та членів їхніх сімей, виселених у період Великої Вітчизняної війни”. Проте зазначені укази все ще забороняли депортованим повертатися до Криму.
Незважаючи на половинчастий характер ухвалених рішень, вони все-таки полегшили громадянське становище депортованих, дали змогу уникнути виконання принизливих формальностей перебування на обліку. Це давало можливість для переселення в інші місцевості СРСР, якою окремі депортовані змогли скористатися.
Політичні акції кримських татар (кампанія петицій, створення політичних організацій, акції протесту тощо) призвели до ще одного політичного успіху – 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ „Про громадян татарської національності, які проживали в Криму”. Указ скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.
У січні 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися до Криму на місця їх колишнього проживання.
14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію „Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їхніх прав”, а 7 березня 1991 року – Постанову „Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року „Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав”.
Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 р. На початку 1990 рр. кримські татари стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму.
Репатріанти поверталися на територію, де їхні колишні поселення і помешкання були зайняті, а можливості працевлаштування обмежені або й зовсім відсутні. Потрібні були оперативні й дієві заходи влади для забезпечення прибулих житлом, роботою, соціальною інфраструктурою – закладами охорони здоров’я, освіти, культури, дозвілля тощо. В умовах соціально-економічної кризи на всьому посткомуністичному просторі розв’язання згаданих проблем ставало дуже складним завданням. Облаштування на Батьківщині тих, хто поверталися з місць депортації, вимагало величезних коштів.
Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

ЗАПРОШУЄМО ознайомитися з матеріалами представленими на книжковій виставцідо Дня пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу в Києво-Святошинській районній бібліотеці для дорослих (14-19 травня)

На виставці представлені документи з фонду бібліотеки: книги, довідкові видання та матеріали з періодичних видань.

Беккер І. Ми на своїй землі!: [70-ліття депортації кримськотатарського народу]/Ігор Беккер//Віче.-2014.-№9.-С.21
Зінченко Ю.І. Кримськотатарська проблема: історія та сучасність [до 60 річчя депортації]/Ю.І.Зінченко//Український історичний журнал.-2004.-№3.-С.62-73
Злочин без терміну давності: [початок депортації кримських татар]//Урядовий кур»єр.-2014.-7 трав.-С.19
Злочин без терміну давності//Шкільна бібліотека.-2017.-№4.-С.49-51
Клейменова О. «Хайтарма»: ретроспекція перемоги: [День пам»яті жертв депортації кримськотатарського народу]/Ольга Клейменова//Віче.-2004.-№9-С.22
Листопад О. Слідство триває, кара буде: [депортація кримських татар]/Олег Листопад.//Урядовий кур»єр.-2016.-18 трав.-С.3
Моісеєва Т. У перші роки після депортації було знищено половину кримських татар/Тетяна Моісеєва//Урядовий кур»єр.-2015.-21 лист.-С.1,5
Овчаренко П.Д. Депортація кримськотатарського народу 1944/П.Д.Овчаренко//Енциклопедія історії України.-Т.2.-К.,2004.-С.339
Федоренко Л. Неблагонадійний [свідчення очевидця депортації]/Леонід Федорченко//Час Київщини.-2015.-22 трав.-С.скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Август 2019 (2)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)
Март 2019 (10)

^