Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Волонтерство в Україні

Категорія: Різне

За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити тих, хто працює при Центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ), а також волонтерів — членів різних громадських об'єднань (Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», Центр волонтеріату «Добра воля» тощо).

Серед волонтерів найчисельнішою групою є учні старших класів і середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. Волонтерами виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг.

Джерела вічної духовності (Перегляд літератури до Року Біблії в Україні)

Категорія: Різне

[center]Джерела вічної духовності (Перегляд літератури до Року Біблії в Україні)[/center]
Джерела вічної духовності
(Перегляд літератури до Року Біблії в Україні
)

У Музеї Біблії в Вашингтоні 16 вересня відбулася зустріч християнських лідерів з більш ніж 34 країн, щоб оголосити 2020 рік «Всесвітнім роком Біблії».
У Музеї Біблії в Вашингтоні 16 вересня відбулася зустріч християнських лідерів з більш ніж 34 країн, щоб оголосити 2020 рік «Всесвітнім роком Біблії
Це перша в своєму роді євангельська ініціатива, схвалена також Папою Римським Франциском. Подібне ніколи раніше не проводилося в глобальному масштабі. Ініціатива покликана показати і зміцнити цінності Слова Божого для всіх людей, вона закликає покласти край біблійній бідності, коли перекладу Святого Письма немає для народів, які розмовляють на більш ніж 1600 мовах.
Біблію зараз увесь цивілізований світ сприймає не лише як основну релігійну книгу християн та іудеїв, а й одну з найвизначніших пам’яток світової літератури. Тому знати її має кожна освічена людина. Досить тривалий час (з 1926 по 1956 р.) у колишньому Радянському Союзі Біблія була забороненою. Лише починаючи з 1968 року, право видавати Біблію дістала Московська Патріархія. За кількістю видань Біблія не має собі рівних у світі. Називають Біблію Святим Письмом, Словом Божим, Одкровенням, Книгою Книг, Книгою спасіння. Найпростіша ж назва — Біблія — утвердилась серед християн з IV ст. Вперше назвав її так Іоанн Златоуст, константинопольський патріарх. У часи найдавніші, коли Біблія вперше прийшла на українську землю, сприйняття Її було іншим: авторитет її був незаперечним. Біблія стала відразу однією з найбільш шанованих в Україні книг і почала дійово впливати і на світогляд людей, і на культуру, мистецтво, літературу, а з часом, як справедливо зазначив Валерій Шевчук, — книгою, начебто написаною самими українцями.



Біблія – видатна пам’ятка світової літератури

Категорія: Різне

Біблія – видатна пам’ятка світової літератури

Біблія – видатна пам’ятка світової літератури
У Вашингтоні в 2019 році відбулася зустріч християнських лідерів з більш ніж 34 країн, в ході якої було оголошено 2020 рік «Всесвітнім роком Біблії». Ініціатива покликана показати і зміцнити цінності Слова Божого для всіх людей, а також відновити значення Біблії в традиційно християнських культурах.
Глобальна ініціатива “Всесвітній рік Біблії” має 6 цілей:
1. молитися,
2. перекладати,
3. публікувати,
4. поширювати,
5. навчати та
6. мотивувати людей читати Слово Боже.
Біблія – видатна пам’ятка світової літератури

В Києво-Святошинській центральній районній бібліотеці для дорослих в рамках відзначення Року Біблії презентовано книжково-інформаційну виставку «Біблія – видатна пам’ятка світової літератури», де зібрані книги, статті періодичних видань по даній темі.
Біблія – це релігійний і літературний пам’ятник. Вона відома всьому людству, переведена на 1800 мов світу. Біблію називають по-різному: Священним Писанням, Словом Божим, Книгою книг, Книгою спасіння, але найпоширеніша назва – Біблія, яке утвердилося у християн ще в IV столітті.
Всього в Біблії налічується 77 книг. Вони створювалися поступово протягом кількох століть (XII ст. До н. Е..). Автори (а їх було понад 40) займали різне соціальне становище в сучасному для них суспільстві.
Біблія – це невичерпне джерело, яке задовольняє духовну спрагу людства. У висловах Христа, в книгах заповітів зібрані знання, які стосуються самих потаємних душевних глибин людини. У цьому і полягає загальнолюдське значення і вічна цінність Біблії.

Біблійні мотиви та образи в творчості українських письменників ХІХ-ХХ століть (до Всесвітнього року Біблії)

Категорія: Різне

Інформаційне повідомлення
Біблійні мотиви та образи в творчості українських письменників ХІХ-ХХ століть
(до Всесвітнього року Біблії)
Біблійні мотиви та образи в творчості українських письменників  ХІХ-ХХ століть (до Всесвітнього року Біблії)

Біблія (книга) – визначна пам’ятка світової літератури. Це запис Божих одкровень, що передавалися з одного покоління до іншого протягом багатьох віків.
Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, Біблія є найпродаванішою і найрозповсюджуванішою книгою в історії: загальна кількість її примірників, проданих з 1851 року перевершує 5 мільярдів книг. Біблія продовжує лідирувати в списку світових бестселерів серед нехудожньої літератури.
Із часів середньовіччя і до наших днів література черпає з Біблії теми, сюжети і мотиви, переосмислюючи їх відповідно до вимог та ідей свого часу.
Розсипи крилатих слів знаходимо у Біблії невмирущому джерелі людської мудрості.
1. Багряний І. «Сад Гетьманський»
2. Барка В. «Жовтий князь»
3. Грабовський П. «До сестри»
4. Драч І. Збірка «Храм сонця»
5. Костенко Л. «Маруся Чурай», «Давидові псалми», «Перш ніж півень заспіває…»
6. Куліш М. «Патетична соната»
7. Куліш П. «Молитва», «Божий суд»
8. Лепкий Б. «В храмі святого Юра», «Великодні дзвони», «Мазепа», «Мотря»
9. Рильський М. «Рукам трудящим слава»
10. Самчук У. «Марія»
11. Сингаївський М. «Мечі та струни»
12. Сосюра В. «Каїн» «Христос», «Ваал»
13. Старицький М. «На новий рік», «Нива»
14. Стус В. «Як добре те, що смерті не боюся я»
15. Тичина П. «Скорботна Мати», «Війна», «Іще пташки…»
16. Українка Л. «У пущі», «В катакомбах», «Одержима», «Вавілонський полон»
17. Федькович Ю. «Нива», «Дикі думи», «Думи мої, діти мої»
18. Франко І. «Мойсей», «Притча про терен»
19. Шевченко Т. «Притча про блудного сина», «Сон», «Єретик», «Марія», Давидові «Псалми», «Кавказ», «Пророк», «Неофіти»

Воістину немає жодного великого письменника який би хоч раз, та не звернувся до змісту Біблії. Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, напевно, ще довго будуть звертатись митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.

20 маловідомих фактів про Біблію

Категорія: Різне

20 маловідомих фактів про Біблію
(Інформаційне повідомлення до Всесвітнього Року Біблії))

20 маловідомих фактів про Біблію

Біблія – дивовижна Книга. Незважаючи на те, що вона одна з найдавніших книг і була написана кілька тисячоліть тому, проте до сьогодні вона залишається найвідомішою і найбільш читаною книгою в світі.
1. Найдавніша з відомих нам Біблій – Соdex Vaticanus, написана грецькою мовою раніше 350 р. н.е., зберігається у Ватиканському музеї у Римі.
2. Перше повне друковане видання Біблії англійською мовою було опубліковано 1535 року в Антверпені під редакцією єпископа Майлса Ковердейла.
3. Стародавній біблійний текст не мав поділів на глави і вірші. Прийнятий нині поділ на глави ввів Кентерберійський єпископ Стефан Лангтон. У 1214 році він розділив на глави текст латинської Вульгати і цей поділ було перенесено в єврейський і грецький тексти. Вірші були пронумеровані в XVI столітті, спочатку це зробив Сантес Паніна, а потім Робер Етьєн. Існуюча нині система глав і віршів вперше з’явилася в англійській Біблії 1560 року.
4. Біблія є найбільш видаваною в світі книгою. Щоденний тираж Біблії складає 32876 примірників, тобто кожну секунду в світі друкується одна Біблія.
5. В цілому на 2016 рік окремі книги з Біблії перекладено 3223 мовами, але повністю вся Біблія (Старий і Новий Заповіти) перекладена лише 636 мовами.
6. Біблія без будь-якої реклами користується популярністю протягом майже 2000 років, будучи на сьогодні бестселером № 1.
7. Біблія – єдина книга в світі, створена колективом авторів, які ні в чому не суперечать один одному, хоча більшість з них не були знайомі один з одним і жили в різний час.
8. Біблія також рекордсмен за тривалістю її створення. Книги, що становлять Біблію, писали з XV століття до н.е. по І століття н.е., тобто протягом 1600 років!
9. Біблія є книгою, яку найчастіше крадуть з магазинів.
10. Найстаріша людина, описана в Біблії, – Мафусаїл. Він помер у віці 969 років.
11. Слова: «Не бійся» з’являються в Біблії 365 разів, за кількістю днів у році. Слово «християнин» з’являється тільки 3 рази в Біблії.
12. Зберігання Біблії карається в Північній Кореї стратою нарівні з переглядом південнокорейських фільмів і розповсюдженням порнографії.
13. Біблія містить 100 позитивних висловлювань про праву руку. Вважалося, що ті, хто праворуч від Христа, успадкують землю. Ті, хто зліва, горітимуть в пеклі!

Біблійні сюжети у картинах великих художників. (Година мистецтва)

Категорія: Різне

Біблійні сюжети у картинах великих художників. (Година мистецтва)

Біблійні сюжети у картинах великих художників.
(Година мистецтва)

Практично з самого появи людства воно виховується на казках і піснях, які наведені в Біблії. У наш час Біблія прийшла крізь довгі століття, подолавши чимало труднощів. Її забороняли читати, знищували, палили у вогні, але вона як і раніше ціла. Вісімнадцять століть пішло на її створення, нею займалося близько 30 гениальнейших авторів, що жили в різні роки і епохи, всього написано 66 книг Біблії на різних мовах.
Великі світові художники використовували біблійні теми в образотворчому мистецтві.

"Дослідник загадкової минувшини" (Біобібліографічний покажчик до 170-річчя від дня народження В. В. Хвойки, українського археолога та етнографа)

Категорія: Різне

"Дослідник загадкової минувшини"
"Дослідник загадкової минувшини" (Біобібліографічний покажчик до 170-річчя від дня народження В. В. Хвойки, українського археолога та етнографа)

(Біобібліографічний покажчик до 170-річчя від дня народження В. В. Хвойки, українського археолога та етнографа)


170 років тому, 8 лютого 1850 року народився Вікентій Хвойка, український археолог чеського походження, першовідкривач трипільської археологічної культури.
Його знахідками пишався б кожен професор, але при цьому він був самоучкою. Став засновником української археології, але знають його в нас насамперед як відкривача трипільської культури.
Навіть якби Хвойка відкрив світові одну лише трипільську культуру, археолога вже можна було б назвати справді унікальним. А його праці, колекції, які він зібрав, його неймовірний азарт дослідника надихали і надихатимуть не одне покоління науковців на подальше вивчення нашої давньої, такої багатої і цікавої історії.
Чех за походженням Вікентій Хвойка народився 1850 року в селі Семині на Ельбі (Королівство Богемія, Австрійська імперія) у старовинній шляхетській родині. Батьки майбутнього відкривача Трипільської культури, Вацлав і Анна Хвойки з міста Семіна у східній Чехії, тримали велике молочне господарство. 21 лютого 1850-го народився їхній первісток - Чеслав. Згодом, коли вже осяде в Києві, він стане Вікентієм. Вікентій Хвойка любив згадувати, як у дитинстві ходив із батьком на полювання. Про матір своїй учениці Валерії Козловській на схилі літ розповідав, що та весь час порала по господарству. Хлопчик полюбляв дівоче товариство. Закінчив початкову школу та якесь неповне середнє училище. Усе життя займався самоосвітою, вивчив найпоширеніші європейські мови.
Після закінчення навчання переїхав до Праги. Перебивався тимчасовими заробітками. У 18-річному віці подорожував Австрією та Німеччиною. Значну частину - пішки. Відвідав історико-археологічні музеї у Нюрнберзі, Майнці, оглянув давньоримські земляні укріплення вздовж Рейну та Дунаю, численні середньовічні замки.
1876-го Хвойка емігрує до Російської імперії. Проживає в Києві. Деякі кажуть: покинув батьківщину, аби уникнути небажаного шлюбу з багатою, але нелюбою йому дівчиною. Інші - що закохався в київську панночку Александровську, із родиною якої познайомився у Празі. У всякому разі до Києва Вікентій Хвойка прибув разом з Александровськими, і якийсь час навіть жив у них. Та невдовзі дівчина захворіла на невиліковну душевну хворобу. Хвойка до кінця життя залишався одинаком.
Перші 15 років у Києві заробляв викладанням - німецької, малювання та фехтування. Потоваришував із чеською родиною Дефорен. У селі Петрушки - нині Києво-Святошинський район - вони мали дачу. Коли Вікентій Хвойка вирішив присвятити себе сільському господарству, Дефорени дозволили йому облаштувати в їхній клуні агрономічну лабораторію, де він вирощував насіння та добрива, але у 1893 році сталося лихо, яке в своєму полум`ї забрало майже все його майно. Вогонь забрав і Хвойчині нагороди з кількох сільськогосподарських виставок у Російській імперії, срібну медаль Паризької виставки 1889 року й диплом члена французької Аграрно-промислово-технічної академії. "Треба було мати силу волі, щоб пережити найскрутніші часи, і немає іншої опори, окрім Бога", - написав він невдовзі в листі до брата.
Хвойка дивився, як робітники розгрібають лопатами згарище клуні. І раптом помітив, що, разом із землею, вони викидають щось блискуче й кольорове. Обчистив знахідки. Виявилося, що це уламки синіх, зелених і рожевих скляних кілець. Хвойка їх відмив і повіз показати київським знавцям старожитностей. Ті пояснили: знахідки зі згарища в Петрушках - браслети, що їх носили жінки за часів Київської Русі. Колекціонери дали за них 60 руб.: пуд заліза для покрівлі тоді коштував 2 руб. 60 коп.
На агрономії Вікентій Хвойка поставив крапку. З'явилося нове захоплення - археологія.
З 1890-х років Вікентій Хвойка почав займатися археологією, не маючи спеціальної освіти. Він здійснив низку розкопок у Києві та на Наддніпрянщині; співпрацював із культурними діячами Києва, що гуртувалися в Товаристві шанувальників старовини та мистецтва.
"Я зрідка буваю вдома, - пише він батькові до Чехії. - Шукаю в різних місцях те, що вже давно минуло, особливо перші сліди наших слов'янських прабатьків".
Тодішні археологи в Російській імперії вели розкопки передусім у степу. Шукали передусім у скіфських курганах - там не раз знаходили золоті прикраси. Копачів, головну робочу силу, наймали в навколишніх селах. Зазвичай платили їм по 40-50 коп. на день. Для селян то були добрі гроші: пуд борошна - 16 кг - на базарі тоді коштував 1 руб. 40 коп. Робітники піднімалися на верхівку кургану й під наглядом археолога починали звідти копати так звану яму-колодязь або траншею. Копали доти, доки не діставалися до стародавнього поховання. Коштовні речі знаходили там далеко не завжди: чимало могил пограбували ще в давнину. Або ж це зробили недавні шукачі скарбів - ті, яких нині називають "чорними археологами".
Саме в степу, на стародавніх курганах, Вікентій Хвойка отримав перший польовий досвід археолога. Спека, стовпи пилюки та рої комах. Та він уже захопився. "Цього року хочу дослідити кордон Харківської, Курської, Чернігівської, Катеринославської та частково Херсонської губерній, куди через два-три дні вирушаю", - пише в тому самому листі до батька. А невдовзі почне копати сам - у Києві та його околицях.
Стоянку первісних мисливців на мамонтів та інших доісторичних тварин Вікентій Хвойка виявив 1893-го на Кирилівській вулиці в Києві. Тут було також багато скребків для обробки шкір, різців для кісток, наконечників списів. Але найголовніше - велика кількість бивнів та інших мамонтових кісток. На одному з тих бивнів був вигравіюваний загадковий орнамент.
Чутки про знахідки величезних кісток "допотопних" тварин швидко поширилися Києвом. Богомільні бабусі вирішили, що все це має чудодійну цілющу силу. Народ кинувся розтягати кістки з розкопу. Хвойка обгородив місце робіт парканом і найняв сторожа. Але це мало зарадило справі. Тому археолог пришвидшив працю, а всі знахідки одразу описував і забирав у сховище.
"Навесні 1895-го я продовжував розпочаті 1893 року розкопки в садибі пана Зіваля на Кирилівській вулиці. При зніманні верхнього шару гори, розташованої в садибі, траплялися робітникам товсті, глиняні черепки. Піднявши один із таких черепків, я був здивований складом глини, з якої він був зроблений, а ще більше оригінальністю орнаменту на ньому". Так Вікентій Хвойка описав у польовому щоденнику перші враження від оздобленої кераміки, яку невдовзі назве трипільською.
На цій ділянці він розкопав декілька гончарних печей і біля 50 залишків жител-землянок. А в них - цілі й побиті керамічні посудини зі складним візерунком, глиняні статуетки людей і тварин, знаряддя праці та зброя з каменю й рогу. Такі знахідки на очі археологам потрапили вперше.
Згодом південніше Києва, в околицях сіл Трипілля, Верем'я та сусідніх до них, Хвойка виявив залишки стародавніх селищ із численними зразками розкішно розписаного посуду. Перші уламки, як завжди, придбав у місцевих селян. Орачі тут вигортали плугами не тільки пофарбовані черепки, а й великі шматки обпаленої глини з відбитками соломи та дерев'яних паль.
Хвойка найняв бригаду копачів за традиційні 40-50 коп. на день і наказав їм копати траншеї. Уже перші розкопки виявили багатометрові глинобитні майданчики із цілими або розчавленими розписаними посудинами. Від величезних - понад метр заввишки - до маленьких, ніби іграшкових. Траплялися глиняні статуетки людей та тварин, кам'яні наконечники стріл, списів. А також сокири й кістки свійських та диких тварин. Із розкопок у цій околиці Вікентій Хвойка не вилазив кілька років.
Хвойка досліджував пам’ятки бронзової доби, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині.
У 1898—1900 роках археолог провів розкопки на Середньому Придніпров’ї та відкрив могильники з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. — II століття) і Черняхівської (2—5 століття) культур.
В наступні роки Хвойка продовжував розкопки в Києві. Одним із найбільш сенсаційних стали результати його розкопок на Старокиївській горі (тепер – вул. Володимирська, 2) та території саду в садибі київського лікаря М. М. Петровського. На глибині двох-трьох метрів спочатку було знайдене язичницьке капище УІ-УІІ ст. еліпсоїдної форми, зведене з блоків сірого пісковика на глиняному розчині. Знахідка підтвердила значення Старокиївської гори.
Відкриття центру давнього Києва викликало гігантський резонанс серед громадськості держави. Старокиївську гору назвали «руським Капітолієм», її дослідження порівнювали з розкопками римського Форуму. За ініціативою Хвойки уряд викупив садибу М. Петровського в державну власність. Проте, від подальших розкопок у ній В. Хвойка був відсторонений.

На місці розкопок зараз знаходиться Історичний музей України. Хвойка відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв — тепер це Національний музей історії України. Він був першим хранителем його археологічного відділу.
Хвойчине захоплення археологією трималося головним чином на спонсорах - заможних київських родинах Ханенків і Терещенків, із якими мав приязні стосунки. Витрати їм компенсував отриманими знахідками, які потрапляли до приватних колекцій спонсорів. Та час од часу провадив розкопки і за власні гроші. Отримував 1200 руб. на рік як зберігач археологічної колекції київського Міського музею. Заробляв і продажем археологічних матеріалів колекціонерам.
Останні свої роботи на трипільських поселеннях Вікентій Хвойка здійснив важко хворий на сухоти. Казав, що в Міському музеї, де працював із 1900-го, залишив свої легені, бо музейний будинок побудували в сирому місці на Олександрівській вулиці.
В останні роки свого життя дослідник проводить розкопки давньоруського Білгорода (зараз с. Білогородка Києво-Святошинського району). Тут він виявив рештки укріплень-валів, розкопав залишки фундаменту храму ХІІ ст. і різного призначення будівлі.
У віці 64 років Вікентій В’ячеславович Хвойка помер від сухот. Трапилося це у вівторок, 20 жовтня (2 листопада) 1914 р. у Києві. Зважаючи на те, що в Україні родичів покійний не нажив, похованням опікувалася пані Буткевич, далека родичка чеської родини Дефорен, з якою у 1876-го р. він приїхав до Києва. Вічний спочинок видатний археолог знайшов на польській католицькій дільниці Байкового кладовища; гробівець знаходиться навпроти “Ґотичної брами”.
На честь В. Хвойки в Україні випущено пам’ятну ювілейну монету до його 150-річчя. Кияни вшанували пам'ять вченого-археолога меморіальною дошкою на вул.. Борисоглібскій, 1, а на Подолі його іменем назвали одну із вулиць. . З метою увічнення пам'яті видатного дослідника, вченого і краєзнавця Київщини у Вишневому науково-методична рада історико-краєзнавчого музею започаткувала краєзнавчу премію імені Вікентія Хвойки. Вона буде присуджуватися за кращі краєзнавчі, науково-дослідницькі та популяризаторські роботи з питань історії, етнографії, культури та природи рідного краю.

П'ять найбільших археологічних відкриттів Вікентія Хвойки

1. Стійбище первісних мисливців на мамонтів - Кирилівська пізньопалеолітична стоянка - перша досліджена пам'ятка кам'яного віку в Східній Європі. Знахідкам, як і залишкам вогнищ від житлових споруд, понад 12 -15 тис. років.
2. Трипільська рільнича цивілізація, що існувала на Подніпров'ї у IV - III ст. до н.е. Назвав її "за найбільшим на знахідки місцем" - в околицях села Трипілля на Київщині. Вона є найпівнічнішою периферією давніх цивілізацій Стародавнього Сходу.
3. Могильники двох археологічних культур - зарубинецької (ІІ ст. до н. е. - І ст. н. е.) та черняхівської (ІІІ - V ст. н. е.). Відкрив їх у 1898-1899 роках на березі Дніпра біля села Зарубинці на північ від Канева, а також поблизу села Черняхів під Кагарликом. Виявлені археологічні пам'ятки вперше довели значні впливи кельтської та провінційно-римської кльтур у глибині Південно-Східної Європи.
4. Фундаменти мурованого князівського палацу часів Київської Русі на Старокиївській горі, у садибі лікаря Петровського неподалік Десятинної церкви. А 17 серпня 1907-го тут розкопали велику братську могилу жертв татаро-монгольської навали Києва 1240 року. На кістяках було видно сліди від ударів шабель та іншої холодної зброї. У садибі Петровського розкопали також залишки давньоруських майстерень, де виробляли ювелірні прикраси з металу й емалі, а також керамічні кахлі. Досліджено залишки земляних укріплень осердя стародавнього Києва.
5. Давньоруське князівське місто-фортецю Білгород у селі Білгородка під Києвом. Розкопав 1909-1914 років. Виявив тут потужні оборонні споруди, залишки кам'яного храму ХІІ ст., величезний колодязь тощо.

Література про Вікентія Хвойку
Абашина Н. С. Багатошарове поселення біля с. Ходосівка на Київщині /Н. С. Абашина // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 3-4.
Абашина Н. С. В. В. Хвойка – дослідник старожитностей Придніпров'я /Н. С. Абашов // Археологія. – 2003. - №3. – С. 150-154.
Брайчевський М. Видатний український археолог Вікентій Хвойка /Михайло Брайчевський // Хроніка 2000. - № 25-26. – С. 208-212.
Булкин В. А., Малеев Ю. Н. В. В. Хвойка – исследователь укреплений древнего Белгорода / В. А. Булкин, Малеев Ю. Н. // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 23-24.
Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік /Худож.-оформлювач І. В. Осипов. – Харків: Фоліо, 2007. – 415 с.
Бухаров В. Богемський самородок / Вадим Бухаров // Наше Місто Вишневе. – 2019. – 8 лист. – С. 7.
В. В. Хвойка та Імператорська археологічна комісія // Хроніка 2000. - № 25-26. – С. 213-229.
Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація /М. Ю. Відейко. – К. : наш час, 2008. – 160 с.
Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки 6 в 2 ч. /М-во освіти і науки України, держ. Фонд фундам. Досілдж., НАН України, Ін-т археології. – К. : Академперіодика, 2006.
Ч. 1. Перклади наукових праць та коментарі /за ред.. Н. В. Блажкевич, Н. Р. Михайлової, О. О, Мошка. – 2006. – 206 с., [1]с., [7]арк.. іл. : іл.
Ч. 2. Матеріали і дослідження /за ред.. Н. В. Блажевич, Н. Р. Михайлової. – 2006. – 75 с.
Єгорова З. Вікентій Хвойка – видатний археолог-самоук: до 105 роковин смерті В. Хвойки /Зоя Єгорова // Голос України. – 2019. – 1 лист. – С. 9.
Колеснікова В. А. Хвойко Вікентій В'ячеславович (1950-1914) : наук. вид. / В. А. Колеснікова // Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки: переклади наукових праць та коментарі /авт. Передм. М. Ю, Відейко. – Київ : НАН України, 2006. – Ч. 1. – С. 9-26.
Кухарская Е. И. Исследования Зарубинского поселения у с. Игнатовка на р. Ирпень / Е. И. Кухарская // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 53-55.
Латуха Т. И. Археологические исследования В. В. Хвойки летописного Белгорода /Т. И. Латуха // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 55-56.
Ліньова Е. А. З історії вивчення древнього Белгорода / Е. А. Ліньова // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 56-58.
Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік.
Ружин З. Вікентій Хвойка /Зоя Ружин // Педагогіка толерантності. – 2007. - №4. – С. 139-143.
Туровська Л. Дослідник загадкової минувшини /Леся Туровська // Наука і суспільство. – 2007. - № 9-10. – С. 9-10.
Хінкулов Л. Уславлений археолог /Леонід Хінкулов // Історичний календар, 99. – К. : 1998. – С. 330-331
Черняков І. Феномен Вікентія Хвойки /Іван Черняков // Українська культура. - 2005. - №7-8. - С. 25.
Шевченко К. К. Історія села Білогородка. – К. : 2102. – 144 с.





















Позачергові парламентські вибори 2019

Категорія: Різне

Передвиборчі рейтинги та кандидати у Верховну раду[center][/center]

Результати соціологічного опитування щодо майбутніх виборах у Верховну раду прогнозують найбільший відсоток підтримки партії президента "Слуга народу". Високі шанси у "Опозиційної платформи - За життя", "Блоку Петра Порошенко" та ВО "Батьківщина". Також українці готові підтримати партії "Громадянська позиція" і "Сила і честь".
Результати опитування групи "Рейтинг"
Соціологічна група "Рейтинг" 29 травня-3 червня провела опитування серед 2 тис. респондентів про настрої виборців перед позачерговими парламентськими виборами. Згідно з опитуванням, лідером є "Слуга народу" з підтримкою 48,2%. Лідером антирейтингу є "Європейська солідарність" (партія Петра Порошенка), за яку ні за яких обставин не стали б голосувати 52% респондентів.
На даний момент рейтинг партій виглядає наступним чином:
1. "Слуга народу" - 48,2%
2. "Опозиційна платформа - За життя" - 10,7%
3. "Європейська солідарність" - 7,8%
4. "Батьківщина" - 6,9%
5. "Голос" - 5,6%
6. "Сила і честь" - 4,3%
7. "Громадянська позиція" - 3,0%
8. "Радикальна партія" - 2,4%
9. "Опозіційній блок" - 1,5%
10. "Самопоміч" - 1,4%
11. "Українська стратегія" - 1,3%
12. "Свобода" - 1,2%
13. Аграрна партія України - 0,8%
14. "Довіряй справам" - 0,4%
15. "Народний фронт" - 0,3%
16. УКРОП - 0,3%
17. УДАР - 0,3%

Результати соцопитування в травні 2019
Центром "Соціальний моніторинг", Українським інститутом соціальних досліджень ім. Яременко та Соціологічною групою "Рейтинг" з 30 квітня по 10 травня серед жителів усіх регіонів України проводилося опитування, в результаті якого отримані наступні дані:
• Партію "Слуга народу" готові підтримати на виборах 25,9% всіх опитаних. При цьому за цю політсилу готові віддати голоси 39,9% тих, хто точно піде на вибори;
• "Опозиційна платформа - За життя" на чолі з Юрієм Бойком, Вадимом Рабиновичем та Віктором Медведчуком на позачергових виборах у Верховну раду може набрати 8,1% голосів (10,9% серед тих, хто визначився);
• За Блок Петра Порошенка збираються голосувати 7,8% усіх опитаних (10,6% визначилися з вибором);
• Партія Юлії Тимошенко ВО "Батьківщина" має 6,7% підтримки виборців (9,1%);
• Ігор Смешко показав високий результат на президентських виборах і може пройти зі своєю партією в парламент За "Сила і честь" готові віддати голоси 3,8% усіх опитаних (5,1% визначилися).
• "Громадянська позиція", лідером якої є Анатолій Гриценко, може отримати на парламентських виборах 3,7% голосів (5,0%).
Інші партії в передвиборчому рейтингу мають менше шансів пройти у Верховну раду IX скликання:
• "Опозиційний блок - Партія миру і розвитку" (Олександр Вілкул, Євген Мураєв, Вадим Новинський") - 2,6% (3,5% серед тих, хто визначився);
• Радикальна партія Олега Ляшка - 2,4% (3,3%);
• Всеукраїнське об'єднання "Свобода" (Олег Тягнибок) - 1,8% (2,4%);
• Об'єднання "Самопоміч" (Андрій Садовий) - 1,5% (2%)
• Партія "Голос" (Святослав Вакарчук) - 0,7% (0,9%)
• "Народний фронт" (Арсеній Яценюк) - 0,5% (0,7%);
• Партія Володимира Гройсмана - 0,5% (0,7%);
• Громадянська платформа Надії Савченко - 0,4% (0,6%);
• Аграрна партія України (Юрій Крутько) - 0,3% (0,4%);
• "УДАР" (Віталій Кличко) - 0,3% (0,4%);
• "УКРОП" (Борис Філатов, Денис Борисенко) - 0,3% (0,4%);
• Громадянський рух "Народний контроль" (Дмитро Добродомов) - 0,2%(0,3%);
• "Відродження" (Віктор Бондар) - 0,2% (0,2%);

Достроков парламентські вибори 2019

Категорія: Різне

Центрвиборчком затвердив план дострокових парламентських виборів. Вони відбудуться 21 липня.
У ЦВК розписали дати, до яких партії повинні подати своїх спостерігачів до виборчих комісій і сформувати свої списки. Те ж стосується і мажоритарників.

До 28 травня включно партіям потрібно подати в ЦВК кандидатури до складу окружних виборчих комісій.
До 31 травня Центрвиборчком проводить жеребкування - кого включати до складу окружкомів - і власне создатет ці комісії.
Дільничні виборчі комісії ЦВК має утворити до 5 липня.
До 20 червня партії і мажоритарники повинні подати документи для реєстрації на виборах. Це означає, що партії до цієї дати вже проведуть свої з'їзди і на них сформують списки в Раду.
Партія для реєстрації свого списку платить 4 мільйона 173 тисячi гривень застави, а мажоритарник - в сто разів менше, 41 730 грн.
До 25 червня все ще йде реєстрація (документи подавати вже не можна). Але в цей день вона вже закінчується.
До 26 червня ЦВК зобов'язана затвердити форму, текст і колір виборчих бюлетенів.
До 8 липня партії ще можуть знімати з реєстрації тих чи інших кандидатів. Те ж стосується і кандидатів, які можуть до цього терміну зняти себе з виборів.
До 12 липня партії повинні опублікувати свої передвиборні програми.
До 15 липня виборці ще можуть поміняти місце голосування і взяти відкріпний талон.

Бунтарське серце Симона Петлюри

Категорія: Різне

Бунтарське серце Симона Петлюри
(До 140-річчя від дня народження Симона Васильовича Петлюри, Головного отамана і Голови Директорії Української Народної Республіки, українського державного, військового та політичного діяча, борця за незалежність України)

Бунтарське серце Симона Петлюри

[right][/right]«Український народ охоче переймає що кращого у інших,
має великий хист до культури, просвіти й організації
та здатний в короткий час зробити те,
до чого іншим треба значно більше часу.»

Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин.
По завершенні бурси у 1895-1901 рр. навчався в Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно державних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка.
З 1900 року – член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-демократичну робітничу партію).
Під небезпекою арешту восени 1902 року виїхав на Кубань, де працював викладачем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Независимой Громади РУП у Катеринодарі.
На початку грудня 1904 року на конференції РУП у Львові виступив проти з’єднання з РСДРП. Трохи місяців навчався на інститутських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський.
У 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган “Незалежна Україна».
З липня 1906 року – секретар київського щоденника “Рада”, а з літа 1907 грам. по 1908 рік – співредактор легального соціал-демократичного журналу “Слово”.
З 1912 року – редактор російськомовного журналу «Російська Життя» (Столиця), в якому публікувалися М. Грушевський, Ц. Донцов, С. Русова, Є. Єфремов, М. Гіркуватий.
У роки 1 світової війни 1914-1918 рр. – трудівник Союзу земств і населених пунктів, голова Українського Армійського Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві “Війна і українського». У даній публікації підтверджував, власне українське лояльно виконують власний борг перед Російською державою і висловлював надію, власне пізніше ставлення російської влади до українського вопросцу поміняється.
Назад Вперед

Архів новин

Апрель 2021 (1)
Март 2021 (6)
Февраль 2021 (5)
Январь 2021 (6)
Декабрь 2020 (3)
Ноябрь 2020 (4)

^