Києво-Святошинська центральна районна бібліотека

22 жовтня 2020 р. мало б виповнитися 85 років від дня народження відомого українського поета, літературознавця і політика, академіка НАН України, Героя України Бориса Ілліча Олійника. До цієї дати у нашій бібліотеці розкрито книжкову викладку літератури «Співець духовної сили народу».

Борис Олійник – автор понад 50 книжок: збірників поезій, численних публікацій, есе, статей, які друкувались в Україні та за кордоном. Його твори перекладено російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Поет високої культури і громадського обов’язку Борис Олійник зосереджував свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполегливо утверджував високі гуманістичні ідеали. Він був глибоко переконаний, що кожна людина має жити напруженим життям, бути щедрою й щирою, розуміти красу, неповторність кожної миті існування на землі.

Мирослав Дочинець – відомий та успішний прозаїк, публіцист, видавець. Останні декілька років його твори стали досить популярними, і він зайняв місце серед найуспішніших авторів сьогодення.

Мирослав Іванович Дочинець народився 3 вересня 1959 року у місті Хуст, Закарпатської області, у сім'ї вчителів: батько, закінчивши з відзнакою філософський факультет, мусив учителювати в школі-інтернаті та ПТУ, адже відбув шість років ГУЛАГу за націоналізм, а мати викладала історію та географію. Зрештою, на тому, що маленький Мирослав ще у шість років вирішив, що буде письменником, позначився батьківський вплив, їхнє особливе виховання і ставлення до дитини.

«Солов’їну, барвінкову,
колосисту – на віки –
українську pідну мову
в дар мені дали батьки»
О.Забужко

Лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року стала Емма Андієвська - художниця, поетеса та письменниця за книги поезій «Щодення: перископи», «Маратонський біг», «Шухлядні краєвиди», «Бездзиґарний час», «Міста-валети».
Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Належить до Національної спілки письменників України з 1994 року, українського ПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії.
Народилася Емма Андієвська 19 березня 1931 році у місті Сталіно (Донецьк). Здавалося б, національна ідентичність визначена самим місцем і часом народження. Про гарну російську вимову дівчинки дбали аж так старанно, що навіть спеціально підбирали няньок із правильним акцентом.
Через хвороби, більшість шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном. Хворобливість дитини змусила родину у 1937 році переїхати спочатку до Вишгорода, а згодом — у 1939 році — до Києва. І відбувся рішучий злам. Дитина вперше почула українську мову і відкрила для себе, що носіїв цієї мови, попри повсюдні розмови про рівність і братерство народів, вважають за людей другосортних.
Як пояснює Емма Андієвська, вона обрала (на все життя!) цю упосліджену мову й національну ідентичність найперш із почуття протесту. З дитячого співчуття до покривджених.
На початку війни батька Емми було безпідставно розстріляно радянською владою, і вона з матір’ю у 1943 році виїхали до Берліна на Захід. Живучи у Німеччині, дівчина відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, вкотре загострилися проблеми із здоров’ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку хвора на туберкульоз хребта і після цього вісім років ходила в корсеті. Наприкінці 1949 року родина переїхала потім до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська брала уроки оперного співу.
У 1955–1957 рр. Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені.
У 1957 році закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія та переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці
разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету.
У 1959 році Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен.
Андієвська щорічно на місяць їздила у США, щоб у 1962 році отримати американське громадянство. Пропрацювавши фрілансером на радіо «Свобода» з 1959 по 1963 рр., Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо до 1995 року. За цей час вона
працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода».
У 1992 р. авторка вперше після довгого часу побувала в Україні. Після 2000 р. Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину. Нині письменниця живе у Мюнхені, де інтенсивно працює над своїми творами.
Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 року. Перша поетична збірка «Поезії» (1951 рік) викликала захоплення літературної критики. Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська. Поетична збірка «Вілли над морем» у 2001 році номінувалася на Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка. Емма Андієвська є також авторкою короткої прози — збірки оповідань «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Проблема голови» (2000), збірки «Казки Емми Андієвської» (2000) та твору «Джалапіта» (1962). Емма Андрієвська автор таких романів: «Герострати» (1971) «Роман про добру людину» (1973) «Роман про людське призначення» (1982) «Лабіринт» (не завершений, фрагменти опубліковано в 1988 році).
Отже, Андієвська - поет, Андієвська - прозаїк, Андієвська - художник… Три мистецькі світи, які створюють один неповторно-вигадливий світ Емми Андієвської. І хоч як би ми намагалися роз’єднати, розгалузити їх вони вибудовують її духовний всесвіт у своїй несхожості.
І все ж – спочатку було слово… Поетичне слово Емми Андієвської синтезує український фольклор, західний модернізм і східну духовну традицію, уособлюючи в собі такий потужний сплеск експериментування, що дозволяє вести мову про нову мистецьку дійсність, народжену уявою письменниці.
Вона авторка складних віршів і авангардистських романів, які вражають сюрреалістичною образністю й містичними підтекстами. Письменниця, яка ніколи не боялася долати умовності.
Її картини вражають неймовірним фантазійним поєднанням барв і форм. Її романи вимагають повсякчасної готовності продиратися крізь дивний простір синтаксичних аномалій. Її вірші просто змушують переосмислити слово, поставлене в цілковито новий контекст. Емма Андієвська завжди запрошує в невідомі світи, усе до чого торкається, обертає небаченими гранями.
У око окунь, як плавуча клуня,
Торкається, і світ на скалки: сутінь,
Лиш мокрого вогню семипудові сита
Ідуть по обрію, хоч їх на бісер клонить.
(Вечір)
Знайомство з творчість письменниці найкраще, мабуть, починати з її казок і притч. Наприклад, із чудової притчі про рибу, що народилася з умінням говорити. Нічого, окрім непорозумінь і бід, цей дар їй, звісно не приніс. Батьки соромилися й усе сподівалися, що дитина, дасть Бог, переросте. Ровесники зневажали й цькували.
А вимовляти слова було так приємно і радісно. До того ж вони кольоровими бульбашками рухалися крізь воду й зникали десь у горі, змушуючи подумати про інші, неприступні, але манливі світи.
Урешті ця аномальна істота так набридла риб’ячій громаді, що її попросту силоміць викинули на берег. І ось у цьому, непридатному ніби для повноцінного існування, просторі наша героїня виявила, що не всі сповідують заповідь мовчання.
Заприязнилася з небалакучим рибалкою, котрому подобалося слухати її фантастичні оповідки про підводні пригоди й дивовижі. Запрошена в гості, вона навіть зважилася прийти до людської хати, але господиня вмить кинула її на гарячу сковорідку. Для чого ж іще потрібна риба, як не для страви?
Не дуже оптимістичний сюжет про те, яке складно утвердити себе й обстояти власну іншість чи навіть унікальність, як не заскніти в болоті стереотипів і не втонути у хвилях ненастанно тиражованої брехні. Історія про те, як складно плисти проти течії.
Емма Андієвська у цьому вмінні таки неперевершена. Її вибір (як, зрештою, всіх великих митців) завжди продиктований власними уподобаннями, власними ціннісними пріоритетами. Сама мисткиня твердить, що їй ніколи звертати увагу на завади й перешкоди, бо все, що хотілося би зробити, потребує кількох життів.
Андієвська не втомлюється говорити, що для неї важлива не зовнішня стороння оцінка, а свобода самовияву. Розповідає про невсипущого демона, який змушує її невпинно працювати. Звіряється, що її улюблене заняття – все життя ходити крізь стіни.
Так, її асоціації складні, вибагливі, за ними важко встежити. Але й відкривають вони багато – отой самий небуденний досвід порушення заборон і приписів.
Попри те, що обставини таки багато значать для розвитку таланту, ніякі кордони й залізні завіси не можуть цілковито розтяти й розділити культурний простір. І коли минає перше читацьке зачудування неймовірністю її метафорики, її образності, увиразнюється схожість із поезією українських шістдесятників.
Її вибір – це вибір «зрячості», права на самостійне пізнання світу. Чи не про це «Малий монолог Прометея» Емми Андієвської:
Я проміняв на скелю всі висоти.
Увесь Олімп із відсвітом доричним.
Орел зробив мене – на всю печінку – зрячим.
А ще письменниця наполягає, що Провидіння не любить ледачих. Кожен народжується із якимось даром і має відповідальність не занедбати свій талант.
ЇЇ власний приклад не залишає сумнівів у справедливості цієї чудової максими.



[left]Література про життя і творчість:[/left]

Водолазька С. Антологія трансцедентної самотності Емми Андієвської Світлана Водолазька // Слово і час. - 2004. - № 1. -
С.49-53.
Гнатюк М. «Та дух – вітрила – й в пеклі – напина»: марафонський біг Емми Андієвської : [до 85-ти річчя української поетеси та письменниці] / Мирослава Гнатюк // Літературна Україна. -2016.- 17 берез. - С. 12.
Головецька Н. Два уроки з вивчення «Казки про яян» / Н.Головецька // Всесвітня література та культура. - 2007. - №11. -
С. 34-36.
Драч І. Ф. Андієвська Емма / І. Ф. Драч // Українська літературна енциклопедія. - Т. 1. -К., 1988. - С. 62.
Зимомря І. Психологія кризових станів: роман Емми Андієвської «Герострати» / Іван Зимомря // Слово і час. - 2004. - №8. -С. 75-82.
Ковалів Ю. У лабіринтах метафори Емми Андієвської (50-80-і роки) / Юрій Ковалів // Слово і час. - 2010. - №9. - С. 23-29.
Коптілов В. В., Астаф'єв О. Г. Андієвська Емма // Енциклопедія сучасної України / Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. - Ред. І. М. Дзюба, А. І. Жуковський та ін. - К. : 2001. -Т. 1.- С. 473.
Лисенко Т. Мікро- і макросвіти у творчості Емми Андієвської / Тетяна Лисенко // Слово і час. - 2004. — № 1. - С. 45-49.
Лисенко Т. Океанічний лабіринт, або феномен Емми Андієвської / Тетяна Лисенко // Сучасність. - 2003. - №11. - С. 142-146.
Панченко О. Неповторний космос Емми Андієвської / Олександр Панченко // Україна. – 2001. - №5. – С. 44-45.
Світ Емми Андієвської: Привітання голови окружних зборів Верховної Франконії (ФРН) Едгарда Зіцмана // Всесвіт. - 2003. -
№9-10. - С. 192.: фото.
Слабошпицький М. «Провидіння не любить ледачих» / Михайло Слабошпицький // Україна в далеких іменах // Київ. - 2004. - №11-12. - С. 154-159.
Смерек О. Українська топіка в романістиці Емми Андієвської / Оксана Смерек // Київська старовина. - 2003. - № 6. - С. 94-105.
Тарнашинська Л. Гіпертекст Емми Андієвської як індивідуалізований світовияв /Людмила Таршинська // Всесвіт. -
2006. - №5-6. - С. 149-154.
Тарнашинська Л. «Світ – все ще є …», або Парадокси Емми Андієвської / Людмила Тарашинська // Всесвіт. - 2001. - №3-4. - С. 109-111.
Тарнашинська Л. Три мистецькі світи / Л. Тарнашинська // Календар знаменних і пам’ятних дат. 2001. І кв. - К.,2000.- С. 105

Інтернет-ресурси:
Джерело: http://dovidka.biz.ua/emma-andiyevska-biografiya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №55/2017


Про присудження Національної премії України
імені Тараса Шевченка
На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка постановляю:
Присудити Національну премію України імені Тараса Шевченка 2017 року:

• КОВАЛЮ Степану Миколайовичу, режисерові анімаційного кіно за мультиплікаційний цикл «Моя країна Україна», створення оригінальної пластичної кіномови і вагомий внесок в українську та європейську анімацію;

• МАЛИШКУ Миколі Олексійовичу, художникові за проект «Лінія» (скульптура);

• МАЛКОВИЧУ Івану Антоновичу, поетові за книгу поезій «Подорожник з новими віршами»;

• ФРОЛЯК Богдані Олексіївні, композиторові за музику на твори Тараса Шевченка: Симфонія-Реквієм «Праведная душе...», Хорова кантата «Цвіт», музичний твір «Присниться сон мені».

Президент України Петро ПОРОШЕНКО

6 березня 2017 року

Буряк Юрій Григорович

Ю́рій Григо́рович Буря́к — поет, перекладач, мистецтвознавець і видавець.

Народився 24 березня 1951 р. в м. Дніпропетровську. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету.

Член Національної спілки письменників України (1984).

Представник літературного покоління «сімдесятників». Автор низки поетичних збірок, серед яких «Струми», «Брук», «Tabula rasa», «Оріль», «Амальгама», «Коло навколо», «Не мертве море» та ін.

Переклав українською мовою давньобулгарські епоси Кул-Галі «Легенда про Юсуфа» (13 ст.), Шамсі Башту «Легенда про доньку Шана» (9 ст.), польських класицистів Станіслава Трембецького та Яна Бровінського, поезії Ф. Тютчева, Б. Пастернака та О. Мандельштама, Езри Паунда, Константіноса Кавафіса, Йосифа Бродського, сучасних англійських поетів, зокрема Фіону Семпсон.

Поезії Буряка виходили в перекладах англійською, угорською, азербайджанською, грузинською, литовською, татарською, російською, чеською мовами.

З 2007 року — директор видавництва НСПУ «Український письменник»

Від 1991 — засновник і головний редактор альманаху «Хроніка-2000» та серії книжкових пам'яток «Українські пропілеї», «Ad fontes», «Іn corpore», «Світло світогляду»…

На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Буряку Юрію Григоровичу у 2015 присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка за книгу поезій «Не мертве море».

 

Москалець Кость Вілійович

Кость (Костянтин) Ві́лійович Москале́ць— поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант,

Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

Народився біля Батурина на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. Закінчив середню школу № 4 в м. Бахмач (1980). Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Росії (поезія, семінар Едуарда Балашова)(1990).

Один із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Служив у війську (1981–1983), працював на радіозаводі в Чернігові, був учасником Львівського театру-студії «Не журись!», виступаючи як автор-виконавець власних пісень. Автор слів і музики відомої в Україні пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати…»). Член Національної спілки письменників України (1992) та Асоціації українських письменників (1997).

Від 1991 р. живе в селі Матіївці у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись винятково літературною працею.

Проза Костянтина Москальця перекладена англійською, німецькою, російською та японською мовами; сербською і польською перекладені численні вірші та есе.

На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Москальцю Костянтину Вілійовичу у 2015 році присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка за книгу літературної критики та есеїстики "Сполохи";

 

 

Мирослав Іванович Дочинець (3 вересня 1959, місто Хуст Закарпатської області) — український письменник і журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).

Народився в сім'ї вчителів. Батько Іван Юрійович закінчив із відзнакою філософський факультет Київського університету, але мусив учителювати в школі-інтернаті й ПТУ, оскільки відбув шість років ГУЛАГу за націоналізм. Мати викладала географію.

Друкуватися почав з шостого класу в дитячих виданнях. Був переможцем конкурсів юних літераторів.

1977 року вступив на факультет журналістики Львівського університету. Під час навчання був членом редколегії університетської багатотиражної газети «За радянську науку», згодом — редактором газети «Джерела». Професійну журналістську роботу розпочав 1982 року в газеті «Молодь Закарпаття».

1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». У цей час також працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест». Друкувався у всесоюзних та республіканських часописах «Комсомольская правда», «Известия», «Україна», «Людина і світ», «Ранок», «Радянська жінка», «Літературна Україна», «Молодь України».

1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», в якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.

Звання, премії 

• Національна премія України імені Тараса Шевченка 2014 року — за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел»
• 1998 — звання «Журналіст року Закарпаття».
• 2004 — лауреат Міжнародної літературної премії «Карпатська корона».
• 2012 — відзнака «Золотий письменник України»

Автор книг:

• «Гірчичне зерно» (1989),
• «Оскал собаки» (1991),
• «Мукачево і мукачівці» (1994),
• «Мункачі з Мукачева» (1995),
• «Роса на фігових листках» (1995),
• «Він і вона» (1996),
• «Дами і Адами» (2002),
• «Гра в ляльки. Жіночі історії» (2003),
• «Куфрик з фіглями» (2003),
• «Карпатський словоблуд» (2004, у співавторстві),
• «Енциклопедія Мукачева в іменах» (2006, у співавторстві з Василем Пагирею) та інших.
• «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), ISBN 966-8269-06-3
• «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості» (2010, книжка ввійшла до шістки найпопулярніших видань за рейтингом «Книжка року-2010»)
• «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2012, Книга висунута НСПУ    (2011 р.) на здобуття Національної премії Т. Г. Шевченка)
• «Криничар» (2012)
• «Горянин. Води Господніх русел» (2013)
• «В'язень замку Паланок» (2013)
• «Світован. Штудії під небесним шатром» (2014)

 

                                                                                          ( Матеріал з Вікіпедії)

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка

На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка постановляю:

1. Присудити Національну премію України імені Тараса Шевченка 2014 року:

ВАСИЛЕНКУ Василю Яковичу, диригентові-постановнику, КУРОЧЦІ Марії Вікторівні, режисерові-постановнику, громадянці Федеративної Республіки Німеччина, СТРЕЛЬЦОВІЙ Людмилі Семенівні, хормейстерові, РЯБЕНЬКОМУ Василю Івановичу (посмертно), ПЛЕХАНОВІЙ Тетяні Олександрівні, виконавиці вокальної партії - за оперу Р.Вагнера "Летючий Голландець" Донецького національного академічного театру опери та балету імені А.Б.Солов'яненка;

ГАЮК Ірині Яківні, культурологові-філософу - за книгу "Ілюстрована енциклопедія вірменської культури в Україні";

ДОЧИНЦЮ Мирославу Івановичу, письменникові - за романи "Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії" та "Горянин. Води Господніх русел";

МЕДВІДЮ Любомиру Мирославовичу, художникові - за цикл живописних творів "Ремінісценції";

МОНАСТИРСЬКІЙ Людмилі Вікторівні, артистці - за вокальні партії в оперних виставах.

2. Установити на 2014 рік розмір Національної премії України імені Тараса Шевченка 260 тисяч гривень кожна.

 Президент України Петро ПОРОШЕНКО

6 листопада 2014 року

МОСКАЛЕЦЬ ГАЛИНА ВАСИЛІВНА

(Галина Пагутяк)

Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка

(2010 рік)

Експрес-інформація

 

2010

       Народилася Москалець Галина Василівна (Галина Пагутяк) 26 липня 1958 р. в с. Залокоть Дрогобицького району на Львівщині, згодом родина переїхала у село Уріж. Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Прозаїк,член Національної Спілки письменників України. Живе у Львові.

АНДРУСЯК МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка

(2010 рік)

Експрес-інформація 

 

2010

             Народився Михайло Миколайович Андрусяк 5 грудня 1955 року в с. Верхівці Городенківського району Івано-Франківської області. Подорож у країну знань розпочав із сільської восьмирічки, яку закінчив у 1971 році. Продовжив навчання в Коломийському технікумі механічної обробки деревини (1971-1975). Закінчив морехідну школу м.Пярну (Естонія, 1978).   Прозаїк, журналіст, перекладач, член Національної спілки журналістів України (1991), член Національної Спілки письменників України (1996). Закінчив факультет романо-германської філології Київського університету ім. Т.Шевченка (1985). Працював на деревообробних підприємствах Київщини і Коломиї, учителював (1985-1988), був заступником головного редактора газети «Агро» (1988-1993). Андрусяк М.М. – засновник видавничо-поліграфічного товариства «Вік», з 1993 року – директор Коломийської друкарні ім. Шухевича.