Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

"Дослідник загадкової минувшини" (Біобібліографічний покажчик до 170-річчя від дня народження В. В. Хвойки, українського археолога та етнографа)

Категорія: Видатні історичні постаті

"Дослідник загадкової минувшини"
"Дослідник загадкової минувшини" (Біобібліографічний покажчик до 170-річчя від дня народження В. В. Хвойки, українського археолога та етнографа)

(Біобібліографічний покажчик до 170-річчя від дня народження В. В. Хвойки, українського археолога та етнографа)


170 років тому, 8 лютого 1850 року народився Вікентій Хвойка, український археолог чеського походження, першовідкривач трипільської археологічної культури.
Його знахідками пишався б кожен професор, але при цьому він був самоучкою. Став засновником української археології, але знають його в нас насамперед як відкривача трипільської культури.
Навіть якби Хвойка відкрив світові одну лише трипільську культуру, археолога вже можна було б назвати справді унікальним. А його праці, колекції, які він зібрав, його неймовірний азарт дослідника надихали і надихатимуть не одне покоління науковців на подальше вивчення нашої давньої, такої багатої і цікавої історії.
Чех за походженням Вікентій Хвойка народився 1850 року в селі Семині на Ельбі (Королівство Богемія, Австрійська імперія) у старовинній шляхетській родині. Батьки майбутнього відкривача Трипільської культури, Вацлав і Анна Хвойки з міста Семіна у східній Чехії, тримали велике молочне господарство. 21 лютого 1850-го народився їхній первісток - Чеслав. Згодом, коли вже осяде в Києві, він стане Вікентієм. Вікентій Хвойка любив згадувати, як у дитинстві ходив із батьком на полювання. Про матір своїй учениці Валерії Козловській на схилі літ розповідав, що та весь час порала по господарству. Хлопчик полюбляв дівоче товариство. Закінчив початкову школу та якесь неповне середнє училище. Усе життя займався самоосвітою, вивчив найпоширеніші європейські мови.
Після закінчення навчання переїхав до Праги. Перебивався тимчасовими заробітками. У 18-річному віці подорожував Австрією та Німеччиною. Значну частину - пішки. Відвідав історико-археологічні музеї у Нюрнберзі, Майнці, оглянув давньоримські земляні укріплення вздовж Рейну та Дунаю, численні середньовічні замки.
1876-го Хвойка емігрує до Російської імперії. Проживає в Києві. Деякі кажуть: покинув батьківщину, аби уникнути небажаного шлюбу з багатою, але нелюбою йому дівчиною. Інші - що закохався в київську панночку Александровську, із родиною якої познайомився у Празі. У всякому разі до Києва Вікентій Хвойка прибув разом з Александровськими, і якийсь час навіть жив у них. Та невдовзі дівчина захворіла на невиліковну душевну хворобу. Хвойка до кінця життя залишався одинаком.
Перші 15 років у Києві заробляв викладанням - німецької, малювання та фехтування. Потоваришував із чеською родиною Дефорен. У селі Петрушки - нині Києво-Святошинський район - вони мали дачу. Коли Вікентій Хвойка вирішив присвятити себе сільському господарству, Дефорени дозволили йому облаштувати в їхній клуні агрономічну лабораторію, де він вирощував насіння та добрива, але у 1893 році сталося лихо, яке в своєму полум`ї забрало майже все його майно. Вогонь забрав і Хвойчині нагороди з кількох сільськогосподарських виставок у Російській імперії, срібну медаль Паризької виставки 1889 року й диплом члена французької Аграрно-промислово-технічної академії. "Треба було мати силу волі, щоб пережити найскрутніші часи, і немає іншої опори, окрім Бога", - написав він невдовзі в листі до брата.
Хвойка дивився, як робітники розгрібають лопатами згарище клуні. І раптом помітив, що, разом із землею, вони викидають щось блискуче й кольорове. Обчистив знахідки. Виявилося, що це уламки синіх, зелених і рожевих скляних кілець. Хвойка їх відмив і повіз показати київським знавцям старожитностей. Ті пояснили: знахідки зі згарища в Петрушках - браслети, що їх носили жінки за часів Київської Русі. Колекціонери дали за них 60 руб.: пуд заліза для покрівлі тоді коштував 2 руб. 60 коп.
На агрономії Вікентій Хвойка поставив крапку. З'явилося нове захоплення - археологія.
З 1890-х років Вікентій Хвойка почав займатися археологією, не маючи спеціальної освіти. Він здійснив низку розкопок у Києві та на Наддніпрянщині; співпрацював із культурними діячами Києва, що гуртувалися в Товаристві шанувальників старовини та мистецтва.
"Я зрідка буваю вдома, - пише він батькові до Чехії. - Шукаю в різних місцях те, що вже давно минуло, особливо перші сліди наших слов'янських прабатьків".
Тодішні археологи в Російській імперії вели розкопки передусім у степу. Шукали передусім у скіфських курганах - там не раз знаходили золоті прикраси. Копачів, головну робочу силу, наймали в навколишніх селах. Зазвичай платили їм по 40-50 коп. на день. Для селян то були добрі гроші: пуд борошна - 16 кг - на базарі тоді коштував 1 руб. 40 коп. Робітники піднімалися на верхівку кургану й під наглядом археолога починали звідти копати так звану яму-колодязь або траншею. Копали доти, доки не діставалися до стародавнього поховання. Коштовні речі знаходили там далеко не завжди: чимало могил пограбували ще в давнину. Або ж це зробили недавні шукачі скарбів - ті, яких нині називають "чорними археологами".
Саме в степу, на стародавніх курганах, Вікентій Хвойка отримав перший польовий досвід археолога. Спека, стовпи пилюки та рої комах. Та він уже захопився. "Цього року хочу дослідити кордон Харківської, Курської, Чернігівської, Катеринославської та частково Херсонської губерній, куди через два-три дні вирушаю", - пише в тому самому листі до батька. А невдовзі почне копати сам - у Києві та його околицях.
Стоянку первісних мисливців на мамонтів та інших доісторичних тварин Вікентій Хвойка виявив 1893-го на Кирилівській вулиці в Києві. Тут було також багато скребків для обробки шкір, різців для кісток, наконечників списів. Але найголовніше - велика кількість бивнів та інших мамонтових кісток. На одному з тих бивнів був вигравіюваний загадковий орнамент.
Чутки про знахідки величезних кісток "допотопних" тварин швидко поширилися Києвом. Богомільні бабусі вирішили, що все це має чудодійну цілющу силу. Народ кинувся розтягати кістки з розкопу. Хвойка обгородив місце робіт парканом і найняв сторожа. Але це мало зарадило справі. Тому археолог пришвидшив працю, а всі знахідки одразу описував і забирав у сховище.
"Навесні 1895-го я продовжував розпочаті 1893 року розкопки в садибі пана Зіваля на Кирилівській вулиці. При зніманні верхнього шару гори, розташованої в садибі, траплялися робітникам товсті, глиняні черепки. Піднявши один із таких черепків, я був здивований складом глини, з якої він був зроблений, а ще більше оригінальністю орнаменту на ньому". Так Вікентій Хвойка описав у польовому щоденнику перші враження від оздобленої кераміки, яку невдовзі назве трипільською.
На цій ділянці він розкопав декілька гончарних печей і біля 50 залишків жител-землянок. А в них - цілі й побиті керамічні посудини зі складним візерунком, глиняні статуетки людей і тварин, знаряддя праці та зброя з каменю й рогу. Такі знахідки на очі археологам потрапили вперше.
Згодом південніше Києва, в околицях сіл Трипілля, Верем'я та сусідніх до них, Хвойка виявив залишки стародавніх селищ із численними зразками розкішно розписаного посуду. Перші уламки, як завжди, придбав у місцевих селян. Орачі тут вигортали плугами не тільки пофарбовані черепки, а й великі шматки обпаленої глини з відбитками соломи та дерев'яних паль.
Хвойка найняв бригаду копачів за традиційні 40-50 коп. на день і наказав їм копати траншеї. Уже перші розкопки виявили багатометрові глинобитні майданчики із цілими або розчавленими розписаними посудинами. Від величезних - понад метр заввишки - до маленьких, ніби іграшкових. Траплялися глиняні статуетки людей та тварин, кам'яні наконечники стріл, списів. А також сокири й кістки свійських та диких тварин. Із розкопок у цій околиці Вікентій Хвойка не вилазив кілька років.
Хвойка досліджував пам’ятки бронзової доби, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині.
У 1898—1900 роках археолог провів розкопки на Середньому Придніпров’ї та відкрив могильники з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. — II століття) і Черняхівської (2—5 століття) культур.
В наступні роки Хвойка продовжував розкопки в Києві. Одним із найбільш сенсаційних стали результати його розкопок на Старокиївській горі (тепер – вул. Володимирська, 2) та території саду в садибі київського лікаря М. М. Петровського. На глибині двох-трьох метрів спочатку було знайдене язичницьке капище УІ-УІІ ст. еліпсоїдної форми, зведене з блоків сірого пісковика на глиняному розчині. Знахідка підтвердила значення Старокиївської гори.
Відкриття центру давнього Києва викликало гігантський резонанс серед громадськості держави. Старокиївську гору назвали «руським Капітолієм», її дослідження порівнювали з розкопками римського Форуму. За ініціативою Хвойки уряд викупив садибу М. Петровського в державну власність. Проте, від подальших розкопок у ній В. Хвойка був відсторонений.

На місці розкопок зараз знаходиться Історичний музей України. Хвойка відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв — тепер це Національний музей історії України. Він був першим хранителем його археологічного відділу.
Хвойчине захоплення археологією трималося головним чином на спонсорах - заможних київських родинах Ханенків і Терещенків, із якими мав приязні стосунки. Витрати їм компенсував отриманими знахідками, які потрапляли до приватних колекцій спонсорів. Та час од часу провадив розкопки і за власні гроші. Отримував 1200 руб. на рік як зберігач археологічної колекції київського Міського музею. Заробляв і продажем археологічних матеріалів колекціонерам.
Останні свої роботи на трипільських поселеннях Вікентій Хвойка здійснив важко хворий на сухоти. Казав, що в Міському музеї, де працював із 1900-го, залишив свої легені, бо музейний будинок побудували в сирому місці на Олександрівській вулиці.
В останні роки свого життя дослідник проводить розкопки давньоруського Білгорода (зараз с. Білогородка Києво-Святошинського району). Тут він виявив рештки укріплень-валів, розкопав залишки фундаменту храму ХІІ ст. і різного призначення будівлі.
У віці 64 років Вікентій В’ячеславович Хвойка помер від сухот. Трапилося це у вівторок, 20 жовтня (2 листопада) 1914 р. у Києві. Зважаючи на те, що в Україні родичів покійний не нажив, похованням опікувалася пані Буткевич, далека родичка чеської родини Дефорен, з якою у 1876-го р. він приїхав до Києва. Вічний спочинок видатний археолог знайшов на польській католицькій дільниці Байкового кладовища; гробівець знаходиться навпроти “Ґотичної брами”.
На честь В. Хвойки в Україні випущено пам’ятну ювілейну монету до його 150-річчя. Кияни вшанували пам'ять вченого-археолога меморіальною дошкою на вул.. Борисоглібскій, 1, а на Подолі його іменем назвали одну із вулиць. . З метою увічнення пам'яті видатного дослідника, вченого і краєзнавця Київщини у Вишневому науково-методична рада історико-краєзнавчого музею започаткувала краєзнавчу премію імені Вікентія Хвойки. Вона буде присуджуватися за кращі краєзнавчі, науково-дослідницькі та популяризаторські роботи з питань історії, етнографії, культури та природи рідного краю.

П'ять найбільших археологічних відкриттів Вікентія Хвойки

1. Стійбище первісних мисливців на мамонтів - Кирилівська пізньопалеолітична стоянка - перша досліджена пам'ятка кам'яного віку в Східній Європі. Знахідкам, як і залишкам вогнищ від житлових споруд, понад 12 -15 тис. років.
2. Трипільська рільнича цивілізація, що існувала на Подніпров'ї у IV - III ст. до н.е. Назвав її "за найбільшим на знахідки місцем" - в околицях села Трипілля на Київщині. Вона є найпівнічнішою периферією давніх цивілізацій Стародавнього Сходу.
3. Могильники двох археологічних культур - зарубинецької (ІІ ст. до н. е. - І ст. н. е.) та черняхівської (ІІІ - V ст. н. е.). Відкрив їх у 1898-1899 роках на березі Дніпра біля села Зарубинці на північ від Канева, а також поблизу села Черняхів під Кагарликом. Виявлені археологічні пам'ятки вперше довели значні впливи кельтської та провінційно-римської кльтур у глибині Південно-Східної Європи.
4. Фундаменти мурованого князівського палацу часів Київської Русі на Старокиївській горі, у садибі лікаря Петровського неподалік Десятинної церкви. А 17 серпня 1907-го тут розкопали велику братську могилу жертв татаро-монгольської навали Києва 1240 року. На кістяках було видно сліди від ударів шабель та іншої холодної зброї. У садибі Петровського розкопали також залишки давньоруських майстерень, де виробляли ювелірні прикраси з металу й емалі, а також керамічні кахлі. Досліджено залишки земляних укріплень осердя стародавнього Києва.
5. Давньоруське князівське місто-фортецю Білгород у селі Білгородка під Києвом. Розкопав 1909-1914 років. Виявив тут потужні оборонні споруди, залишки кам'яного храму ХІІ ст., величезний колодязь тощо.

Література про Вікентія Хвойку
Абашина Н. С. Багатошарове поселення біля с. Ходосівка на Київщині /Н. С. Абашина // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 3-4.
Абашина Н. С. В. В. Хвойка – дослідник старожитностей Придніпров'я /Н. С. Абашов // Археологія. – 2003. - №3. – С. 150-154.
Брайчевський М. Видатний український археолог Вікентій Хвойка /Михайло Брайчевський // Хроніка 2000. - № 25-26. – С. 208-212.
Булкин В. А., Малеев Ю. Н. В. В. Хвойка – исследователь укреплений древнего Белгорода / В. А. Булкин, Малеев Ю. Н. // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 23-24.
Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік /Худож.-оформлювач І. В. Осипов. – Харків: Фоліо, 2007. – 415 с.
Бухаров В. Богемський самородок / Вадим Бухаров // Наше Місто Вишневе. – 2019. – 8 лист. – С. 7.
В. В. Хвойка та Імператорська археологічна комісія // Хроніка 2000. - № 25-26. – С. 213-229.
Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація /М. Ю. Відейко. – К. : наш час, 2008. – 160 с.
Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки 6 в 2 ч. /М-во освіти і науки України, держ. Фонд фундам. Досілдж., НАН України, Ін-т археології. – К. : Академперіодика, 2006.
Ч. 1. Перклади наукових праць та коментарі /за ред.. Н. В. Блажкевич, Н. Р. Михайлової, О. О, Мошка. – 2006. – 206 с., [1]с., [7]арк.. іл. : іл.
Ч. 2. Матеріали і дослідження /за ред.. Н. В. Блажевич, Н. Р. Михайлової. – 2006. – 75 с.
Єгорова З. Вікентій Хвойка – видатний археолог-самоук: до 105 роковин смерті В. Хвойки /Зоя Єгорова // Голос України. – 2019. – 1 лист. – С. 9.
Колеснікова В. А. Хвойко Вікентій В'ячеславович (1950-1914) : наук. вид. / В. А. Колеснікова // Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки: переклади наукових праць та коментарі /авт. Передм. М. Ю, Відейко. – Київ : НАН України, 2006. – Ч. 1. – С. 9-26.
Кухарская Е. И. Исследования Зарубинского поселения у с. Игнатовка на р. Ирпень / Е. И. Кухарская // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 53-55.
Латуха Т. И. Археологические исследования В. В. Хвойки летописного Белгорода /Т. И. Латуха // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 55-56.
Ліньова Е. А. З історії вивчення древнього Белгорода / Е. А. Ліньова // Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік. – С. 56-58.
Проблеми вивчення та охорони пам'яток археології Київщини: Тези доповідей першої науково-практичної обласної конференції, присвяченої 140-річчю з дня народження В. В. Хвойки с. Білогородка. 1991 рік.
Ружин З. Вікентій Хвойка /Зоя Ружин // Педагогіка толерантності. – 2007. - №4. – С. 139-143.
Туровська Л. Дослідник загадкової минувшини /Леся Туровська // Наука і суспільство. – 2007. - № 9-10. – С. 9-10.
Хінкулов Л. Уславлений археолог /Леонід Хінкулов // Історичний календар, 99. – К. : 1998. – С. 330-331
Черняков І. Феномен Вікентія Хвойки /Іван Черняков // Українська культура. - 2005. - №7-8. - С. 25.
Шевченко К. К. Історія села Білогородка. – К. : 2102. – 144 с.





















Бунтарське серце Симона Петлюри

Категорія: Видатні історичні постаті

Бунтарське серце Симона Петлюри
(До 140-річчя від дня народження Симона Васильовича Петлюри, Головного отамана і Голови Директорії Української Народної Республіки, українського державного, військового та політичного діяча, борця за незалежність України)

Бунтарське серце Симона Петлюри

[right][/right]«Український народ охоче переймає що кращого у інших,
має великий хист до культури, просвіти й організації
та здатний в короткий час зробити те,
до чого іншим треба значно більше часу.»

Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин.
По завершенні бурси у 1895-1901 рр. навчався в Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно державних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка.
З 1900 року – член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-демократичну робітничу партію).
Під небезпекою арешту восени 1902 року виїхав на Кубань, де працював викладачем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Независимой Громади РУП у Катеринодарі.
На початку грудня 1904 року на конференції РУП у Львові виступив проти з’єднання з РСДРП. Трохи місяців навчався на інститутських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський.
У 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган “Незалежна Україна».
З липня 1906 року – секретар київського щоденника “Рада”, а з літа 1907 грам. по 1908 рік – співредактор легального соціал-демократичного журналу “Слово”.
З 1912 року – редактор російськомовного журналу «Російська Життя» (Столиця), в якому публікувалися М. Грушевський, Ц. Донцов, С. Русова, Є. Єфремов, М. Гіркуватий.
У роки 1 світової війни 1914-1918 рр. – трудівник Союзу земств і населених пунктів, голова Українського Армійського Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві “Війна і українського». У даній публікації підтверджував, власне українське лояльно виконують власний борг перед Російською державою і висловлював надію, власне пізніше ставлення російської влади до українського вопросцу поміняється.

«Іван Мазепа – погляд крізь століття». Інформаційно-бібліографічний список літератури до 380-річчя від дня народження

Категорія: Видатні історичні постаті

Іван Мазепа – погляд крізь століття»
Інформаційно-бібліографічний список літератури


«Іван Мазепа – погляд крізь століття». Інформаційно-бібліографічний список літератури до 380-річчя від дня народження

Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.
Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.
І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.
На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.
Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).

Іван Мазепа: людина, політик, легенда

Категорія: Видатні історичні постаті

Іван Мазепа: людина, політик, легенда
Біографічний нарис до 380-річчя від дня народження Івана Мазепи гетьмана України, військового та політичного діяча, мецената
 Іван Мазепа: людина, політик, легенда

Я кличу всемогутнього Бога у свідки і заприсягаюся, що не заради високих почестей, не задля багатства або яких інших цілей, а для вас усіх, що є під моєю владою, задля жінок і дітей ваших, для добра матері нашої, бідної України, для користі всього народу українського, для піднесення його прав і вольностей хочу я за допомогою Бога так чинити, щоб ви з жінками вашими і отчизна не загинули ні під москалями, ні під шведами.» (І.Мазепа)


Зоряне життя Володимира Івасюка

Категорія: Видатні історичні постаті

Зоряне життя Володимира Івасюка
Біографічний нарис
До 70-річчя від дня народження Володимира Михайловича Івасюка – українського композитора, поета, основоположника української естрадної музики, Героя України
Зоряне життя Володимира Івасюка

Володимир Івасюк – один із творців української естрадної музики. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.
«…Він вийшов із того благословенного краю співучої Буковинської землі у Гамірний Світ, щоби стати Весняним Вітрилом Чарівної Пісні». Так відгукнулася про українського співака і композитора Володимира Івасюка відома співачка Софія Ротару. І ніхто не скаже, що слово «чарівної» тут вжито заради «красного слівця». Івасюкові пісня чарують не тільки мелодійністю слова, вони говорять голосом скрипки, шелестом трав, тихим плином прозорих вод, плахкотять вогнем любові, пронизують щемливою ніжністю, цвітуть червоною рутою.

Велет української музики До 130-річчя від дня народження Левка Михайловича Ревуцького – українського композитора, педагога

Категорія: Видатні історичні постаті

Велет української музики

( Біографічний нарис до 130-річчя від дня народження Левка Михайловича Ревуцького – українського композитора, педагога)
Велет української музики До 130-річчя від дня народження Левка Михайловича Ревуцького – українського композитора, педагога

20 лютого 1889 року в маленькому селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині – Чернігівської області) у родині Ревуцьких народився майбутній велет української музики – Левко Ревуцький.
Йому було долею покладено пройти довгий життєвий шлях у 88 років, пережити всі перипетії буремного ХХ століття – дві світові війни, епоху революційних змагань, не раз стояти на межі небуття, зазнати втрат і злетів, творчого горіння й загального визнання. Йому судилося підхопити починання великого Миколи Лисенка й передати їх прийдешнім поколінням.



На шляху до гетьманства. Павло Скоропадський

Категорія: Видатні історичні постаті

[center]На шляху до гетьманства. Павло Скоропадський
На шляху до гетьманства. Павло Скоропадський
(Інформаційний список літератури до 145-річчя від дня народження)
[/center]


«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився.Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови,які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади»З тексту зречення П. Скоропадського від влади

150 років від дня народження Михайла Грушевського

Категорія: Видатні історичні постаті

2016 рік – рік відзначення 150-ї річниці з дня народження Михайла Грушевського
До велетнів української національної культури, політичної думки належить Михайло Грушевський. Саме з його іменем, його спадщиною пов'язані ідеї відродження української науки, громадської думки, відродження історичної свідомості і національної гідності народу.

Микола Лемик – український політичний діяч

Категорія: Видатні історичні постаті

Микола Лемик – український політичний діяч

Історична довідка

                 (до 100-річчя від дня народження Миколи Лемика)

 4 квітня                                        

 

Микола Лемик - український політичний діяч, член ОУН від 1932 року, від 1941 року  - крайовий провідник ОУН (організації українських націоналістів)  на східноукраїнських землях, народився 4 квітня 1915 року у с. Солова, Перемишлянського повіту в Галичині (тепер Золочівського районуЛьвівської області). Після закінчення української гімназії навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету.

Ольгерд Іполит Бочковський

Категорія: Видатні історичні постаті

Ольгерд Іполит Бочковський

 

 

Історична довідка

                 (до 130-річчя від дня народження Ольгерда Бочковського)

                                                                                       14 березня                                         

 

Народився Ольгерд Іполит Бочковський 14 березня 1885 року в сім’ї службовця російської імператорської залізниці. Батько, Аполон Бочковський, мав польське коріння; мати Анна (дівоче прізвище Раєцька) походила з литовського роду. Сім'я належала до польської культури і католицького віросповідання — цим і пояснюється незвичне для України подвійне ім'я майбутнього вченого. 

Назад Вперед

Архів новин

Июль 2020 (4)
Июнь 2020 (4)
Апрель 2020 (1)
Март 2020 (2)
Февраль 2020 (4)
Январь 2020 (1)

^